Організаторами акції виступила Українська студентська спілка, яку тоді очолював Олесь Доній, та Студентське братство Львова, головою якого був Маркіян Іващишин. Координаторами акції виступили Олег Тягнибок і В'ячеслав Кириленко. Студентство зі Сходу України представляв Олег Барков – керівник УСС Дніпродзержинська.
"Краще вмерти, ніж жити в Радянському Союзі, писали на плакатах протестувальники. Вже тоді ми називали Майдан територією, вільною від комунізму. Це був час катарсиса не лише для юних революціонерів, а й для країни, яка вміє думати і дивитися у майбутнє. Це були стреси, хвороби, втрата свідомості, поїздки у лікарні, допити і т.і. А ще - це були зустрічі, знайомства із легендарними борцями за Україну, єднання поколінь. Це був початок того, що ми зараз святкуємо 24 серпня. І кому здається, що незалежність нам була дана просто так - нічого не знає про історію своєї країни. Незалежність - це історія боротьби багатьох поколінь, котре усіляко замовчувалося колись комуністичною ідеологічною машиною", - згадувала учасниця голодування Анжеліка Рудницька.
Масштабна непокора правлінню "Революція на граніті" тривала з 2 по 17 жовтня. Найважчими видалися останні 3 дні. Студентське голодування було першою та однією з найуспішніших політичних акцій, з якої почалася нова сторінка в історії України.
Схожу акції провели через два роки. З 6 по 23 жовтня 1992 року на Майдані студенти знову розбили наметове містечко й оголосили голодування, вимагаючи відставки уряду та реформ. Акція завершилася частковою перемогою: відставкою тодішнього прем'єра Вітольда Фокіна і обіцянками кардинальних змін від Леоніда Кучми, який став новим прем'єр-міністром. Однак і ці обіцянки не були реалізовані повною мірою.
Саме "Революція на граніті" та подальші події стали поштовхом до перейменування Площі Жовтневої революції на Майдан Незалежності, що офіційно було закріплене в Рішенні виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 26 серпня 1991 року № 524.
3 
4069
Коментарі