Вуличні музиканти грають у метро і на кладовищах

Олексій грає на гітарі у столичному метро 4 роки.

"Комусь це подобається, хтось обурюється, що порушуємо спокій у громадському транспорті. Але ми просто хочемо діставити людям задоволення, а то їдуть на роботу з кислими мінами. Усі в наушниках, у книжки потупилися".

Олексій працює з другом Андрієм. Він збирає гроші у картонний пакет.

"За день заробляємо по 200 гривень. Не вважаю, що ми попрошайки. Кожну гривню я заробляю музикою".

У хлопця стерті нігті на правій руці. Ставить гітару на лавці на платформі станції "Гідропарк".

"На роботу виходжу, коли висплюся. Вранці все рівно мало хто кидає гроші. Найкращий заробіток увечері, коли люди з роботи повертаються. Хтось зарплату отримав, хтось вигідно якусь угоду підписав – тоді грошей не жаль. Це неправда, що у метро одні пенсіонери і студенти їздять. Коли пробки на дорогах, то там таких бізнесменів можна побачити. Раз зіграли одну пісню, а чувак у дорогому костюмі стояв біля дверей. Розчулився і кинув нам 50 гривень. Виявляється, то його армійська".

Зізнається, що їх часто просять зіграти окремі пісні.

"Буває заходимо у вагон, а нам зразу: "Опа, хлопці, а зіграйте нам щось з репертуару "Океан Ельзи" або "Бумбокс". Разів зо 20 на день співаємо пісню "Вона". Навіть затятим москалям подобається. Хоч половину слів у пісні не розуміють".

Вуличним музикантом став, щоб заробляти на життя.

"У мене був ще вибір йти штукатуром до мамки в бригаду, але руки, які звикли до гітари, стіни штукатурити не хочуть. У метро працювати вигідно, хоч міліція щодня по кілька разів ганяє. Там є чоловіки, які оформились як малі підприємці, то мають право грати у метро та переходах. Ми державі податків не платимо, тому коли бачимо міліцію, даємо ноги. Втікаємо у сусідній вагон або вибігаємо з метро. Ну який я підприємець? З держави я нічого не маю. Все заробляю сам – головою, голосом, гітарою, руками. А держава мені чим помогла? Навіть за вищу освіту сам платив".

Товариш Олексія щороку у провідну неділю грає на Південному кладовищі.

"Костя за вихідні на цвинтарі заробляє стільки, скільки я за два місяці. Ходить між могилами, де вже священик відправив панахиду. Родичі замовляють біля могилок улюблені пісні покійників. Недавно з Костьою бачились. Каже, якби знав, що "Мурку" доведеться сто разів грати, то записав би фонограму".