Не можна займатися розвитком усього й одночасно — економіст розкритикував урядову програму стимулювання економіки

Поки не зрозумілий сам статус документу. Його прив'язують до подолання наслідків пандемії коронавірусу. Це мені нагадує "кашу з сокири". При чому Covid-19 до усіх завдань, які є та ще з'являться в України? Коронавірус — це ситуативна проблема. У якийсь момент вона втратить свою актуальність. Тобто, якщо прем'єр вирішив представити стратегічну програму, то у ній не вистачає глибини розуміння. З іншого боку, у презентації багато красивих фраз, які не мають логічного зв'язку, інколи суперечать одна одній. Причому стратегічна програма не має виглядати як фоліант на декількасот сторінок тексту. Такого типу документи можна зразу кидати у дальню шухляду і ніколи не відкривати. Програма має бути стислою. З поясненням, що і чому необхідно зробити, з чітким переліком заходів макроекономічного характеру щодо економіки в цілому та основних галузей.

 

Про промисловість згадують, як про одну із головних галузей розвитку економіки. Щоправда, коли починаєш вчитуватися у пропозиції уряду, то виявляється, що сукупність і послідовність кроків погано прописана. Не згадують про ключові проблеми. Наприклад, немає жодного слова про кластерність. Ви не можете займатися розвитком усього й одночасно. Потрібно визначити, які види промисловості будете стимулювати. У цьому випадку за рахунок пільг розвиватимете їх. При чому беретеся не за окреме підприємство, а цілу галузь, яка забезпечує технологічний цикл. Тоді готова продукція буде залишатися в країні. Частину вдасться експортувати і на цьому заробити.

Треба сприяти розвитку переробної промисловості. Необхідно забрати усі мита з сировини і значної частини напівфабрикатів, які завозимо в країну. Це дозволить здешевити виготовлення кінцевої продукції. Те ж стосується внутрішніх виробників. Зараз підприємство, яке купує сировину вітчизняного виробництва, має одразу заплатити податок на додану вартість. Держава повинна дати відстрочку по сплаті щонайменше на 90 днів, максимум — 2 роки. Тоді промислове підприємство зможе закупити необхідну сировину, переробити її та отримати готову продукцію. Після цього оплатить необхідні податки.

Уряд планує забезпечити захист інтересів національних виробників, але забуває про обмеження, які передбачають Світова організація торгівлі та угоди про асоціацію з Євросоюзом. Ми не можемо порушувати міжнародні норми, бо доведеться відповідати у судах. Існує два класичні методи підтримки національного виробника. Перше - скорочення прямих податків для бізнесу. Тоді вдасться зменшити кінцеву вартість продукції, бо в ціну не закладатимуть витрати на податки. Вітчизняна продукція стане більш конкурентною на ринку. З іншого боку, працює курсовий фактор. Бізнесу вигідно, коли курс національної валюти певною мірою занижений. Тоді продукція стає більш дешевою як на внутрішньому, так і зовнішніх ринках. У цьому Сполучені Штати та ЄС постійно звинувачують Китай. Останній проводить політику заниження юаня. Таким чином здешевлює китайську продукцію по відношенню до іншої. Це ж потрібно робити Україні. А у програмі навіть на понятійному рівні таких пропозицій немає. У завданнях, наприклад, на одній сторінці йдеться про необхідність зниження податкового навантаження на малий і середній бізнес. На другій у переліку пропозицій жодного нагадування про зменшення податків. В уряді забули вказати, як будуть знижувати податки.

Це варто робити за рахунок скорочення єдиного соціального внеску з 22 до 10 відсотків. Крім того, сплачувати його потрібно з розміру однієї середньої зарплати по країні. А цього року — взагалі тільки з розміру мінімальної зарплати. Таке кардинальне зниження податкового навантаження на фонд оплати праці призведе до значної детінізації діяльності малого і середнього бізнесу. Також сприятиме доступності банківського кредитування, як для підприємців, так і найманих працівників. При цьому податкове навантаження на фонд оплати праці потрібно робити обережно у частині зниження податків на доходи фізичних осіб. Бо податкові надходження з нього формують основу доходів місцевих бюджетів. Зниження податків на доходи фізосіб можливо розглядати тільки у контексті поступового підвищення податкової соціальної пільги. Але це має стосуватися тих, чиї доходи не перевищують реальний прожитковий мінімум у 1,2 рази.

У нас побудована деформована система на ринку електроенергії. Йдеться про систему перехресного субсидіювання. Ми завищуємо ціну для промисловості й за рахунок цього фінансуємо здешевлення тарифів на електроенергію для населення. Не може один вид енергетичного ресурсу бути задешевим по відношенню до іншого. Тому треба визнати, що про зростання тарифів електроенергії для населення доведеться говорити. Питання у термінах та у способах підняття ціни. Також потрібно узгоджувати проблему з "зеленими тарифами" та пільгами інвесторам.

Програма "Велике будівництво" одна із фундаментальних макроекономічних помилок. Будівництво доріг — це те, що фактично можна робити виключно за рахунок бюджетних коштів. Тобто прямої віддачі від грошей, які вкладемо у будівництво доріг, не отримаємо. Безперечно можна говорить про стратегічні переваги розбудови інфраструктури. Водночас ефект від використання ресурсу тут і зараз буде разовий. Інша справа тепломодернізація усього житлового господарства: багатоквартирних і приватних будинків, тепломереж, водомереж. На такі цілі можна брати кредитні кошти під низькі відсотки. При чому значну частину з них вдасться повернути в бюджет. Заходи з енергозбереження, якщо їх проводити на тисячах об'єктів одночасно, створять значно більше нових робочих місць, ніж будівництво доріг. Крім того, витрати домогосподарств на тепло однозначно зменшаться, а ефективність мереж зросте.

Немає нічого про те, як знижувати фіскальний відсоток ВВП, необхідний для стабільного розвитку економіки. Це співвідношення обсягу коштів, які держава збирає через податки і перерозподіляє через бюджет. Очевидно, що країни, які розвиваються, до яких відноситься Україна, потребують фіскального відсотка ВВП на рівні не більше, але і не менше 30-32 відсотків. Менший перерозподіл не дозволятиме забезпечити реалізацію мінімальних безпекових та соціальних обов'язків держави. Зараз маємо 42 відсотки. Зниження показника не робиться "помахом пера". Протягом декількох років потрібна вкрай жорстка політика бюджетного дефіциту та консервативне ставлення до співвідношення державного боргу до ВВП. Це допоможе не залазити у нові борги, які навпаки потрібно мінімізувати. Звичка "жити в борг" розбещує і населення, й політичний клас. У такий спосіб вирішують поточні проблеми, а наступникам доводиться розбиратися з боргами попередників. Це призводить до подальшої деградації держави.