На початку липня депутати таки подарували країні Пенсійну реформу. Її парламент розглядав вісім з половиною годин. Із понад тисячі запропонованих поправок майже всі були відхилені. Прийнята реформа передбачає підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років і збільшення страхового стажу для чоловіків та жінок на 10 років. Максимальний розмір пенсії обмежили: тепер він може сягати не вище планки в 10 прожиткових мінімумів (що наразі становить 7 тисяч 640 гривень).
Віктор Суслов, Міністр економіки 1997-1998 років, 56 років.
Яке Ваше ставлення до Пенсійної реформи?
- На початку я скажу, що не все, що влада називає реформою, є такою. Мені здається, в чому помилка влади, це те, що реформами називають майже кожну спробу щось змінити - як популярні рішення, так і непопулярні рішення. В тому числі й помилки називають реформами. В той же час, саме слово реформа пов'язане з позитивними змінами. Тому велика помилка називати реформами цілу низку вимушених й непопулярних кроків. Звідси й та відстороненість до реформ. Багато хто називає реформою підвищення пенсійного віку для жінок, але я переконаний, що це зовсім не вірно. Пояснення треба давати інші.
Наприклад?
- Сказати, що дефіцит Пенсійного фонду 34 млрд. грн. Можна дати всі ці розкладки, привести приклад європейський. Тому сказати, що підвищення пенсійного віку - це не реформа, це спроба збалансувати Пенсійний фонд, який дефіцитний. Треба пояснювати, як ми цю проблему будемо вирішувати. Треба пояснити, що один із кроків — підвищення пенсійних відрахувань - не прийнятний, бо в Україні він один з найбільших в Європі — близько 35%, тоді як в Європі в середньому від 22 до 30. Найбільші показники в Німеччині — 43%. Тому в Україні нікуди підвищу ці нарахування.
До речі, великі нарахування є основною причиною зарплат в конверті, з якими у нас борються. Тому, зрозуміло, що рівень відрахувань потрібно не збільшувати, а знижувати. Тоді менше будуть уходити від уплати.
Що ж можна зробити ще для поповнення пенсійного фонду?
- Взагалі, якось обходять одну маленьку проблему - емігранти. Це мільйони громадян, які працюють за кордоном і не платять в Пенсійний фонд. Тому однією із основних причин кризи фонду є політика стимулювання еміграції на заробітки. Криза Пенсійного фонду була незворотна. Якщо ж уявити, що всі ці люди працювали б в українській економіці, то Пенсійний фонд був би бездефіцитним. Коли створюються такі умови, що люди змушені від'їжджати на заробітки та жити там роками, то кризу Пенсійного фонду уникнути неможливо.
У нас зараз існують цілі мережі рекрутингових агентств, які займають вербування людей невисокої кваліфікації на роботу в Європу. У них є домовленості з еміграційними службами цих країн, бо і європейські країни, і Росія зацікавлені в залучені української робочої сили. Якщо так буде й далі, то ситуації з співвідношенням пенсіонерів та працюючих буде погіршуватись й далі. Про це не говорять вголос, але це й є ключовою причиною кризи Пенсійного фонду.
Це вам приклад того, як реформами називають просто непопулярні кроки. Не треба це називати реформою. Реформами треба називати те, що дійсно змінює життя людей на краще. Тому в більшості випадків всі сучасні дії влади — вимушені кроки, а не реформи. Це не змінює ситуацію.
Суспільство готове до непопулярний кроків?
- У всіх реформах є соціальна складова. Коли виникає необхідність затягувати пояси, то виникає питання: на кому? Зрозуміло, що реформи не будуть підтримуватись народом у тому випадку, якщо багаті стають багатші, а бідні — біднішають. У нас реформи проводяться в інтересах пануючого класу, а не більшості. Тут можна звернутися до марксизму, який у суті має протиріччя між працею та капіталом. Там є аксіома: чим більші доходи пануючого класу, тим менші прибутки тих, хто працює. Так от, якщо в Європі доходи багатих обмежені прогресивним податком, коли багаті платять більше в залежності від розміру прибутку, то в Україні використовується єдина шкала — 15% прибутку на доходи, що вигідно олігархам та крупному бізнесу. Фактично виходить, що олігархи не платять податки.
У нас зараз існує цілий клас рентє, які тримають гроші в наших та закордонних банках, і лише за новим податковим кодексом будуть платити 5% податку. Раніше податку взагалі не було. У нас є люди, які мають великі доходи від депозитів. Те ж саме з керівниками банків, яким створені всі умови не платити великі відрахування до Пенсійного фонду, адже їм встановлено максимум виплати — 10 мінімальних зарплат. Людина отримує 100 тис. грн. , але платить не 35 відсотків, а 10 тис. грн. Тобто у нас країна, де дуже наглядно демонструється соціальна політика. При цьому, країна пострадянська, яка вийшла з зрівняльного соціалізму. Тому дуже важко простому інженеру, лікарю чи вчителю зрозуміти, чому саме так пішов розподіл суспільного багатства. Оскільки про це всі пишуть, всі бачать, що рівень життя більшості населення погіршується, а кількість мільярдерів збільшилася, доходи чиновників із уряду збільшились на сотні мільйонів доларів.
Якщо це так, то чи може такий уряд і влада розраховувати на підтримку так званих реформ?
- Влада б мала почати затягувати пояси на багатих, щоб мати підтримку своїх реформ. Цілісної політики у цьому напрямку нема. Є цілісна політика у напрямку забезпечення інтересів панівних класів. Якщо у ВР більше 300 мільйонерів, то зрозуміло, що ці люди не зацікавлені у зменшенні своїх прибутків, вони зацікавлені у збільшенні доходів, і от ми отримуємо таку країну, яку маємо. В цьому плані все логічно, система досить зрозуміла. Влада оголошує реформи й затягує пояси на малозабезпечених. Тому у нас виникає соціальний конфлікт.
2 
8642
Коментарі
1