Робочий народ

– При Януковичу краще було. Жив, як у Бога за пазухою, – каже знайомий Олег півтора року тому.

З 2010-го він працював на гірничому комбінаті в Комсомольську – нинішніх Горішніх Плавнях. Раз на місяць дзвонив і хвалився обновками: джинсами, телефоном, ноутбуком. Почав збирати на машину.

– Мав 6 тисяч гривень. Майже 700 доларів – за тодішнім курсом. Плюс премії регулярні. Вистачало і на цяцьки, і дівок у ресторани поводити. Ненову іномарку думав років за три взяти. А тут ваш Майдан прийшов. Усі карти поплутав. Зарплату до 500 доларів спустили. У гривнях, правда, більше, ніж тоді було, але дозволити собі нічогісінько не можу. Комуналку заплатив, матері на ліки дав, продуктів на місяць набрав, і все – тільки на задрипані джинси й цигарки лишається. Треба було Януковича не чіпати. І була б вам Європа.

Після розмови вирішуємо – більше не будемо спілкуватися. Олег видаляється з друзів у соцмережах. Але тиждень тому дзвонить на Skype. Каже, переїхав у Запоріжжя і влаштувався інженером до підприємця, який торгує металом. Має 21 тисячу гривень зарплати.

– А як же Янукович? – питаю.

– Та ти що! У мене начальник – майданівець. Гроші в АТО великі шле. Як взнає, що я Віктора Федоровича підтримував – гнатиме в шию. Тепер я – за Майдан. Ми – народ робочий. Нам головне – мати гроші, аби себе і сім'ю прогодувати. А хто у владі, то діло таке. Порошенко, до речі, виявився не таким і поганим. Країну зберіг. Краще не чіпайте його.

×