– Не думав, що можна так закохатися. Втрачаю голову, – каже Олександр.

Ольгу побачив три роки тому на відпочинку біля річки. За кілька тижнів почали зустрічатися. Дарував дорогі телефони та прикраси. Майже щодня запрошував на побачення в ресторани.

– Майже вся зарплата йде на неї. Але від того кайфую. На душі теплішає, коли даю коханій радість, – говорив Олександр. – Познайомився з її батьками. Люди небагаті, але консервативні. Переживають, що задурю їй голову й кину. Не знають мене.

Згодом пара з'їхалася на орендованій квартирі. Ольга не працювала – й за житло платив товариш. Під час пандемії його скоротили з рекламного агентства. Мусили переїхати в трикімнатну квартиру батьків Олександра. Там дізналися, що чекають на дитину.

– Одразу запропонував одружитися. Відмовила: "Мені й так добре". Ну то хай. Може побоюється, що я без роботи зараз. Але це ненадовго.

За місяць влаштувався вантажником у супермаркет. Зарплата вдвічі менша, але на необхідне вистачає, казав.

Після народження сина Олександр ще тричі освідчувався цивільній дружині. Відмовляла. Каже, штамп у паспорті її не цікавить.

– Ми розходимося, – говорить тиждень тому знайомий. – Уп'яте наполіг: "Малий має рости в офіційній родині". Відповідь ошелешила:

– Виплати матері-одиначці важливіші за тебе.

×