Четвер, 15 серпня 2019 21:11

Війна - річ колективна, воювати має вся країна - ветеран

ОЛЕГ ФІДАНЯН ПІШОВ З АВІАЦІЇ, ЩОБ СЛУЖИТИ В ПІХОТІ ЗСУ

Автор: Анатолій Гаєвський
  Фіданян Олег Маркосович, 55 років, заступник начальника служби військ у 169 Навчальному центрі “Десна”  Народився 26 вересня 1964 року в Чернігові.  Батько Маркос, вірменин. “Служив в Мордовії і мав там друга з Чернігова. Вирішив приїхати в гості, а загубив адресу. Приїхав і пішов в довідкове бюро. Поки чекав, зняв квартиру, а поруч знімала житло моя мама. Вона приїхала до Чернігова після інституту, як молодий спеціаліст. Так вони й познайомились”, - розповідає  Батьки працювали на секретному заводі. Матір Ганна брала участь в випробуваннях безпілотної посадки “Бурана”(радянський орбітальний корабель багаторазового використання — Gazeta.ua). Була керівником конструкторського бюро.
Фіданян Олег Маркосович, 55 років, заступник начальника служби військ у 169 Навчальному центрі “Десна” Народився 26 вересня 1964 року в Чернігові. Батько Маркос, вірменин. “Служив в Мордовії і мав там друга з Чернігова. Вирішив приїхати в гості, а загубив адресу. Приїхав і пішов в довідкове бюро. Поки чекав, зняв квартиру, а поруч знімала житло моя мама. Вона приїхала до Чернігова після інституту, як молодий спеціаліст. Так вони й познайомились”, - розповідає Батьки працювали на секретному заводі. Матір Ганна брала участь в випробуваннях безпілотної посадки “Бурана”(радянський орбітальний корабель багаторазового використання — Gazeta.ua). Була керівником конструкторського бюро.

Любов до України привив батько, хоча він вірменин. У школі українську мову можна було не вивчати, достатньо було "звільнення" від батьків. Прийшов кажу: "Папа, освободи меня от изучения украинского языка". Він попросив пояснити причину. Я тоді вже серйозно займався спортом, тренування вранці і ввечері. Кажу, так матиму більше вільного часу. Він посадив мене і каже: "У тебя мать украинка? Ти родился в Украине? Как это, ты родился здесь, живешь здесь и не знаешь языка? Я тебя армянскому учу, а языка своей родины ты не будешь знать? Это не дело, ты обязан знать язык своей матери, прежде всего! Я же учу". Вже на випускному класний керівник сказала: "Отак, батьки-українці, Фіданян - вірменська дитина, вивчив українську мову, а ви, хохли, своїх дітей звільнили".

Фіданян - вірменська дитина, вивчив українську мову, а ви, хохли, своїх дітей звільнили

Діди мої війну пройшли. Один служив у піхоті. Казав, після Сталінградської битви з підрозділу їх троє залишилось. Лише дякуючи тому, що після Сталінграду служив на "Катюші", до Одера дійшов. Брав участь у параді перемоги. Справжньому, а не тому, що на відео знімали. І з параду ешелоном поїхав у Манчжурію, на східний фронт. Додому повернувся в 1946 році.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поки "приймали пологи", бойовики втекли - цікава розповідь із передової

Другий дід був до війни був танкістом, закінчив училище і молодшим лейтенантом подався в льочики. Закінчив Чугуївську льотну школу. Звільнився полковником, працював у міністерстві сільського господарства.

Завжди знав, що я зобов'язаний бути військовим. Навіть прізвище моє Фіданян перекладається з вірменської як "захисник вітчизни".

"Немає вже вашого Радянського Союзу! Що мені в еміграцію їхати?"

У Радянські армії прослужив 10 років. Єдиний давав присягу українською. Коли присягали на вірність Українському народу, хто не хотів — переводились у Росію. Мені дорікали, мовляв: "Присягу дають лише раз". Я кажу: "Немає вже вашого Радянського Союзу! Що мені в еміграцію їхати?"

Після училища служив на аеродромі Городня. Зліт починався на території України, а злітав літак вже на території Білорусі.

У 1994 році перевівся в полк транспортної авіації в Борисполі, пізніше з нього зробили бригаду особливого призначення. Дослужив до пенсії. На моїх очах знищували авіацію, стояв цвинтар літаків. Брав участь у роззброєнні "Блакитна стежа", коли спільно зі США утилізували стратегічні бомбардувальники. Після підписання "Будапештського меморандуму" утилізували ядерну зброю. Люди дослужувались до майора і боялись до літака підійти, пального не було. По півроку не платили заробітну плату.

Люди дослужувались до майора і боялись до літака підійти

Літав у закордонні відрядження, то ще якось можна було жити. Коли українці взяли участь в миротворчій місії в Югославії, ми доставляли особовий склад, техніку.

2001-го вирішив, що більше не можу, і пішов з армії. Пішов на Антонов керівником польотів, керував службою Управління повітряним рухом і зрештою доріс до заступника директора з обслуговування повітряного руху ДП "Антонов". Випускав як керівник польотів у перший політ Ан-148, Ан-158, Ан-70 Ан-178.

Для мене війна почалася з Майдану. Дружина була там, а потім в Олександріївській лікарні. Коли почали гинути люди, не знав куди подіти злість, виявився безпорадним. Бачив, як убивають людей, і нічого не міг зробити. Вирішив іти на війну, бо я за дерев'яним щитом ховатись не буду.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Это все ваш Порошенко" - що говорять ЛНРівці українцям у Станиці Луганській

Одногрупник мій Ігор Макушев - заступник начальника Гештабу ЗС РФ. Він розповідав по телевізору, як українці літак рейсу MH-17 (17 липня 2014 року на Донбасі неподалік Сніжного Донецької області з російської установки "Бук" збили літак Boeing-777. Загинули 298 людей. — Gazeta.ua) збили. Телефонував йому, запитував: "Ігор, як ти можеш таке казати?", - мовчав.

Молодший брат брав участь в бойових діях, він мене на війну привів. Почались бої, я займався волонтерством - привозив пічки в 92-у бригаду, коли вони заходили в Щастя. Кілька разів з'їздив, познайомився з "Вітром" (Віктор Ніколюк, 2015-го - командир 92-ї окремої мехбригади ЗСУ. - Gazeta.ua)

Автор: Анатолій Гаєвський
  Одногрупник мій Ігор Макушев заступник начальника Гештабу ЗС РФ, розповідав по телевізору як українці літак рейсу MH-17 збили. Телефонував йому, запитував: "Ігор, як ти можеш таке казати?", - мовчав
Одногрупник мій Ігор Макушев заступник начальника Гештабу ЗС РФ, розповідав по телевізору як українці літак рейсу MH-17 збили. Телефонував йому, запитував: "Ігор, як ти можеш таке казати?", - мовчав

До війська не брали, військово-облікова спеціальність не дозволяє в піхоті служити. Телефонував навіть Ігорю Воронченку (адмірал, командувач ВМС України. — Gazeta.ua), знайомий з ним, кажу: "Я курси авіанавідників закінчував, може, там мені місце знайдете?". Зрештою став фахівцем із "морально-психологічного забезпечення".

11 квітня 2016-го прибув у Щастя як військовослужбовець. Служити мій обов'язок, це моя батьківщина і краще за мене її ніхто не захистить.

В авіації мислення зовсім не таке, як у піхоти. Ночами сидів з оперативними черговими, вникав у суть. Був "старшим куди пошлють" - де постріляти, завезти-підвезти, вирішити якусь проблему. Супроводжував журналістів, "делегації".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Марш захисників посунули: змінили умови святкування Дня Незалежності

У жовтні 2016-го перед тим, як зайти в Мар'їнку, відправили передову групу зі зв'язківцями, аби налагодити зв'язок. Я був у числі офіцерів, які першими зайшли туди. Згодом вночі виводив один із батальйонів на позиції. Пишаюсь тим, що командир довірив мені таку відповідальну роботу.

Терористи нас чекали 16-го, а ми 13-го вже були на позиціях. Сепаратисти в шоці були, почали викликати особовий склад із відпусток.

На закинутих дачах вештались діти з неблагополучних сімей

Потім вчився на "СIMIC-а" (CIVIL-MILITARY CO-OPERATION - система співробітництва військвого і цивільного сектору в ході локальних конфліктів, війн. — Gazeta.ua) і працював там.

Коли працював у військово-цивільному співробітництві, на закинутих дачах вештались діти з неблагополучних сімей. Знаходили їх, ховали в Курахово в лікарні і через поліцію і суд прилаштовували до дитячих будинків. Трьох таких знайшов у розвалинах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Навчання під час війни": як твориться нова генерація снайперів ЗСУ

Маю віддати належне своєму командиру "Вітру" за ставлення до підлеглих. Можливо, ззовні здається, що він грубий, але ніколи не знущався і завжди цінував солдата. На "Фасаді" ("нульова" позиція ЗСУ в районі Щастя. — Gazeta.ua) прямо з передової керував боєм.

Автор: Анатолій Гаєвський
  Не вірю що ми програємо. Ми перемогли вже в тому, що ощетинились. Не дали себе зігнути
Не вірю що ми програємо. Ми перемогли вже в тому, що ощетинились. Не дали себе зігнути

2016-го на другу річницю звільнення Щастя приїхали 13 дітей, волонтери зробили концерт. Зайшов в магазин — купив 13 однакових морозив і роздаю дітям. За кілька годин терористи фото виклали з підписами: "Киевская хунта сначала убивает, а потом мороженным кормит".

У "Десні" працюю в службі військ — займаюсь організацією внутрішньої служби навчального центру: караульна служба, техніка безпеки і т.д.

Війна - річ колективна. Воювати має вся країна.

Ми перемогли вже в тому, що наїжачилися. Не дали себе зігнути

Не вірю, що ми програємо. Ми перемогли вже в тому, що наїжачилися. Не дали себе зігнути. Скільки нам говорили: "Змиріться, віддайте, здайте". Але ні, в цьому ми перемогли.

Вважаю себе щасливою людиною. Бачу зміни в кращий бік.

Дмитро Рубашевський із позивним - Друг Ганс - доброволець із Білорусі. Захищає Україну з 2015-го

Зараз ви читаєте новину «Війна - річ колективна, воювати має вся країна - ветеран». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 6352
Голосування Чи потрібно знімати торгову блокаду з ОРДЛО?
  • Ні. Торгувати з окупантом категорично заборонено!
  • Так. Торгівля і так процвітали, але в форматі контрабанди чи Ротердам+
  • Посилити торгові санкції, заборонити возити будь які товари на окупований Донбас
  • Кордони для товарів мають бути відкриті повністю
  • Свій варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода