Середа, 27 лютого 2019 08:00

"Спілкувалися з "Осою". Він говорив: молодці, класно відпрацювали"
5

Киянин Артем Трегубенко до війни працював в ІТ-компанії та був "ультрасом" футбольного клубу "Динамо" Київ. Сьогодні - він офіцер 93-ї механізованої бригади "Холодний яр" з позивним "Пітарда".

В інтерв'ю Gazeta.ua він розповів про бої в 2015 році і знищену батарею російських гаубиць. Повернення радянського офіцерського складу в теперішню українську армію. І відповідь на питання: "Чому з української армії йдуть найкращі?"

Автор: надані Артемом Трегубенком
  Киянин 34-річний Артем Трегубенко на війну пішов добровольцем. Лейтенанта відправили до 93-ї механізованої бригади Холодний яр на посаду заступника командира 9-ї танкової роти
Киянин 34-річний Артем Трегубенко на війну пішов добровольцем. Лейтенанта відправили до 93-ї механізованої бригади Холодний яр на посаду заступника командира 9-ї танкової роти

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ми за кількасот метрів від окупантів і вони могли нас розстріляти одразу"

Початок Майдану 2013 року мене не зачепив. Я не звертав увагу на протести студентів, аж поки їх не побили. Ходив собі на роботу, жив звичним життям. Але в перших днях 2014 року, зрозумів, що точка комфорту стала дещо іншою. Тому почав приходити туди, щоб допомогти протестуючим.

Я сам киянин, тому день у мене розпочинався так - зранку робота, вечором переодягався і їхав на Майдан. Якщо було тихо, то їхав додому. Починався "двіж" - залишався до ранку.

В такому стані перебував до початку мобілізації. Коли стало зрозуміло, що війна неминуча – пішов у військкомат, щоб через них попасти на фронт. У мене була дуже класна робота, пов'язана інноваційними технологіями, не хотілося її втрачати. Тому бажав попасти на війну – мобілізованим. Але у військкоматі мені сказали, що офіцери їм не потрібні. Я ж мав за плечами військову кафедру і звання молодшого лейтенанта. Кажу до нього: "Бери мене простим солдатом". А він відповідає, що не може, бо офіцерське звання заважає.

Тоді до мене підійшов друг "Апостол" і сказав, що наші друзі – "ультраси", воюють в складі 79-ї десантно-штурмової бригади, потрібно їм допомагати. Почали їздити на фронт, як волонтери. Тоді роботи в цьому напрямку вистачало. Але, мене турбувала думка, що займаюсь не зовсім тим, чим треба. Ще кілька разів ходив у військкомат, але там не звертали увагу на мене. Хотів піти воювати в складі добровольчих батальйонів, так все допекло.

Особливо серце защеміло, коли по телебаченню побачив бійця 93-ї бригади "Чапу" (Олександр Чапкін, танкіст у 93-й бригаді. - Gazeta.ua). Він, ще молодий хлопчина підписав контракт, щоб попасти на війну. А я чіпляюсь за роботу і якісь матеріальні блага. Пішов знову у військкомат і сказав, що іду воювати добровольцем, адже своїй армії не потрібен. Воєнком швидко дав мені папери, я їх підписав. І попав в навчальний полігон для офіцерів на базі військового інституту імені Тараса Шевченка.

Тобто "Чапа" підштовхнув Вас до такого рішення?

Тоді багато було чинників. Іловайський котел і страждання за вбитими. Донецьке летовище з його трагедією. З кожним військовим епізодом кільце моїх сумніві звужувалось. Проте інтерв'ю Олександра Чапкіна - розчулило мене. Цей молодий танкіст – надихнув мене на війну.

На полігоні нас навчали на замполітів (офіцер по роботі з особовим складом. - Gazeta.ua). Тоді їх не вистачало на фронті. З усіх викладачів мені запам'ятався – один. Він розказував про тактику бою, навчав, як вижити, воювати. Його син пройшов Дебальцево, тому цей чоловік дивився на нас, як на своїх дітей і немовби в останнє.

Автор: надані Артемом Трегубенком
  Повернення з бойового чергування на базу. Район селища Піски, 2015 рік
Повернення з бойового чергування на базу. Район селища Піски, 2015 рік

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Це була не моя куля, вона йшла Василю в голову" - спогади бійця "Правого сектору"

Приїхавши в зону бойових, мене направили в танкову роту 93-ї бригади ЗСУ – замполітом. З приводу цього у мене виник конфлікт із майором Новиковим. Ми добряче сварились, я не хотів іти до танкістів, адже прийшов на фронт – воювати. В танкові роті мені цього не дадуть робити. Але довелося виконати наказ.

Мене навіть хотіли залишити в тилу, мовляв: "Класно розбираєшся в комп'ютерах". Проте я постійно телефонував ротному і наполягав на переводі ближче до передової. У нас появились перші вбиті – Микола Давидов та 5 поранених. Ми подали документи, щоб нагородити хлопців, але вони залишились на столі майора Новікова. Пізніше, ще було три спроби нагородити хлопців, але цей майор вперто ігнорував такі речі. Зате посвідчення учасника бойових дій, він отримав одним із перших у бригаді. В цій ситуації пізніше розбиралась СБУ і контррозвідка. Я взагалі вважаю, що такі офіцери, як Новиков, не мають права носити погони.

Ти нічого не тямиш в танках, то ж займайся паперами

Після цього випадку, коли рота втратила 6 бійців, людей не вистачало і мене забрали на передню лінію. Там я знову намагався попасти в окопи. Але ротний мені сказав: "Ти нічого не тямиш в танках, то ж займайся паперами". Це було мені викликом і я вирішив доказати протилежне.

Навідник дивиться на мене і кричить: "Дублер"

Ви покинули танкові війська?

Та ні, навпаки, я заліз в їхню середину – в танк. Там були чудові хлопці. Іван Великий з позивним "Чайка" - механік водій танка, Сергій Єрефієв – навідник, командир танка – Ярик. Я почав приставати до них і вони змушені були мене навчати. При тому, я розумів, що не маю права на помилку. І скоро мої старання, виправдали себе.

Багато хлопців пішло у відпустку, не було кому виїжджати і ротний Яроослав Мельниченко дозволив мені, хоча сильно противився цьому. Сказав, щоб я сідав на місце командира, там багато уміння не потрібно. І тут спрацював закон підлості.

Танкова система заряджання дала збій і снаряд не досилається. А тут уже має працювати командир танка. Навідник - старшина Царенко, дивиться на мене і кричить: "Дублер". Я дивлюсь на нього і розводжу руками, не розуміючи, що від мене хочуть.

Командир танка, якщо не спрацьовує якась система, як в моєму випадку, має продублювати запуск снаряда. Я цього не знав, ніхто не думав, що це станеться зі мною. Царенко показав куди натискати, я все зробив. Ми відпрацювали по московським окупантам і повернулись.

Коли вилазив з машини, мене всього трясло від ейфорії. Я розумів, що в танку на мене дивились бійці, тому права на істерію чи помилку просто не мав. Уже на базі всі хлопці вітали мене, Царенко розказав всім, що я розумію екіпаж, працюю, як треба. Після цього в мене розпочалися виїзди, де я працював, як рядовий боєць, а не замполіт.

Професіонал, який просто обожнює танки

Навчання при тому продовжувалось. І допомагав мені командир першого взводу Олег з позивним "Звягель". Людина легенда, яка вщент розібрала позицію окупантів - "Вольвоцентр". Він професіонал, який просто обожнює танки.

Автор: надані Артемом Трегубенком
  Побратими Артема Трегубенка з 9-ї роти 93-ї бригади Холодний яр
Побратими Артема Трегубенка з 9-ї роти 93-ї бригади Холодний яр

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вразив список речей, які треба зібрати з собою, написаний дитячими каракулями. Запам'яталося одне слово – "кубики"

Були виїзди, які назавжди осіли у вашій пам'яті?

Таких чимало. Але окремі епізоди пригадую до тепер. Це було 21 липня 2015 року – роковини загибелі Героя України – Сашка Лавренка. Приїхав комбат "Кащей" і сказав, що потрібно відпрацювати по російських загарбниках. Наша база знаходилась в селі Першотравнему, неподалік Донецька. Ми швидко зібрались і почали виїжджати в напрямку позиції наших військ – "Республіка міст". Тільки приїхали на іншу позицію "Берлогу" за кілька метрів від нас почали падати міни. Машини зупинились, зв'язку між механіком-водієм і командиром не має. Механіку кричать: "Ваня, Ваня- заведись", а він мовчить. Були такі думки, що його просто вбило. Довелося відступити, комбат кричав, що ми боягузи. В нас були свої думки по цьому випадку.

Це негативний бік медалі, а позитивний?

В подальшому був момент, коли я виконував обов'язки командира роти. Мене викликав начальник штаба в день і ми обговорили варіант виїзду наших танків, щоб погасити ворожу артилерію, яка надокучала піхотинцям. Це був початок серпня, погода нам усміхалась. Дув вітер в нашому напрямку, він відносив звуки працюючого мотора від московитів. Тому, ми із Максом, наш "зампотех" - прийняли рішення виїжджати на позиції.

Тихо проїхали через Водяне і зупинились біля крайньої посадки перед аеропортом. На вулиці ще було світло. В нас було три танка Т-64. Першим командував - Макс Шамрай, другим Ваня Гіска, позивний "Батя" на жаль уже покійний і третім – я. Не було ніякого плану, ми просто виїхали на удачу. Почало темніти, із-за терміналу вийшли російські самохідні артилерійські установки. Розгорнулись в бойовий порядок, підняли стволи і почали насипати.

Ми ж в той час вилізли з танків і перейшли на інший край посадки. Побачили, як вони гатять по нашим хлопцям. Повернулись в танк і доповіли по рації про це. Відстань до них становила не більше 1,5 кілометра, їх можна було знищити прямою наводкою. В штабі чергував зам комбата – "Юхим", який можливо не знав про нашу операцію. Але проте, що 3 машини поїхали під ДАП мали знати всі командири. Але він не дав можливості працювати.

Він не дав можливості працювати

Напевне чотири чи п'ять разів, я просив, щоб знищити артилерію росіян, яка гатила по нашим бійцям. Мені відповідали, що ми дотримуємося "мінських домовленостей"! Екіпажі танків матюкались і не могли зрозуміти таких безглуздих команд. І тут з штабом зв'язався легендарний, але уже загиблий – "Оса" (Володимир Цірик, командир 9-ї роти 93-ї бригади, загинув 18 липня 2016 року. - Gazeta.ua). Який доповів, що з боку аеропорту по них працює танк. Я розумів, що "Оса" підіграє нам, щоб ми могли працювати.

Ми виїхали і знищили три цілі. Після обстрілу, довелося швидко втікати, могла прийти відповідь. Наступного ранку мене викликали в штаб, "Юхим" кричав, що віддасть мене під трибунал. Я говорив йому, що не працював, змушений був включити дурня. Через пару днів приїхав комбат 3 батальйону "Дельта" і всіх нас похвалив. Це було вищою нагородою, тим більше, що це реальний крутий, бойовий командир.

Ми потім спілкувалися з "Осою". Він говорив: "Молодці, класно відпрацювали". Я ж розумів, що це наша спільна робота.

Автор: надані Артемом Трегубенком
  Кінець осені 2015 року. Танки виводять із зони бойових дій
Кінець осені 2015 року. Танки виводять із зони бойових дій

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Я здивувався, коли мені сказали, що платитимуть зарплату"

Я бачив, як він втікав з Марїнки

Чи були ще такі результативні виїзди?

Після Пісків, 93-тя бригада вийшла на Луганський напрямок. Там ще кілька разів танкістам довелося працювати і все. Ось уже пішов третій рік, як наші танки не стріляють. Ми дотримуємося "мінських домовленостей". Я ж виконую свою штатну роботу – заступник командира батальйону з морально психологічного забезпечення 3 танкового батальйону. Рутинна робота, яка ніщо в порівняні з 2015-16 роками. Тим більше, що на даний момент відбулися змінив армії, які не дуже позитивно впливають на неї.

Тобто із закінченням активних бойових дій, наша армія втратила розвиток?

В перші роки війни була величезна частина мобілізованих. Це стосується простих бійців та офіцерів. Вони йшли сюди, щоб воювати, але не завжди поводились достойно. Я маю на увазі такі речі, як: мародерство, алкоголізм. Хоча з іншого боку, обставини змушували їх брати в руки зброю і лупити окупантів. Інакше їх би самих винищили.

В останніх 3 роки війни, дістали місце такі речі, як купівля-продаж позицій. Тобто всі почали лукавити, фінансовий бік медалі став важливішим за патріотизм. В перші роки війни була гаряча кров, відчуття справедливості, бажання воювати. Поступово воно все зникло.

Автор: надані Артемом Трегубенком
  Якщо було потрібно, копали офіцери. Артем Трегубенко з побратимом готують капонір під танк
Якщо було потрібно, копали офіцери. Артем Трегубенко з побратимом готують капонір під танк

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Армія - це ми, а не генерали" - бійці про життя на "нулі"

На місце мобілізаційних прийшли контрактники. Більшість з них не бачили боїв, тому їм ця війна не потрібна. А бажання отримати УБД і кільканадцять тисяч гривень дуже велике. Хлопці, які хочуть воювати, проте їм не дають – ідуть з армії. Вони не можуть терпіти такого безглуздя, вони не розуміють, як так миритись з ворогом на своїй землі? Крім того, не всиляють оптимізму "фейкові" офіцери, котрі отримують нагороди за своє боягузтво і байдужість.

Можеш назвати когось конкретного?

Полковник Поляков. Я бачив, як він втікав з Марїнки у складі бійців 28-ї бригади. Тоді 1 танкова рота, була висунута в районміста, щоб утримати позиції, оскільки їх 28-ма залишила. А офіцер на той час був в їх складі.

Я пригадую, як він зібрав командирів в Луганській області і хвастався, що воював в 2015 році там. Але навмисне покинув її, щоб окупанти зайшли на наші позиції і артилерія 93-ї бригади накрила загарбників. Це повне безглуздя, яким полковник намагається покрити своє боягузтво. Хоча в цій Марїнці залишалися бійці 20-го батальйону, які нікуди не втекли і продовжували обороняти її.

І дуже несправедливо, коли цього полковника подали на орден Богдана Хмельницького за те, що він нібито втримав Марїнку від московських окупантів. Хоча цю нагороду більше заслужили офіцери 20-го батальйону, котрі не здрейфили.

Випадок при невдалому штурмі села Жолобок, теж підтверджує, що Поляков не заслуговує нагороду. Як розказував мені командир 4 роти Ростислав Селівакін, полковник коригував наступ на Жолобок. Пообіцяв йому підтримку артилерією, розвідкою. Як потім виявилося, їх ніхто не попередив про цю операцію. Нашим довелося відступити, загинув один боєць. Як за цю халатність нагороджувати? Тут треба пагони знімати.

Пообіцяв йому підтримку артилерією, розвідкою. Як потім виявилося, їх ніхто не попередив про цю операцію

Завдяки таким полковникам і подібним офіцерам, я не одягну свої нагороди, вони знецінені. Я знаю десятки хлопців, яких нагородили, але вони не носитимуть їх – це морально низько бути прирівняними до негідників.

Через таких фальшивих офіцерів, з армії йдуть найкращі, бойові. А їх міста займають радянські служаки, які ховалися в дома, коли тривали бої. Про них ніхто не знав, а тепер в період затишшя, вони прийшли знову в Збройні сили. Вони приїжджають на передову і доколупуються до хлопців по дурницям. Чому не в статутній формі, чому сміття кругом? Проте ніхто з них не скаже: "Як ви, хлопці? Чи готові воювати, що вам для цього не вистачає?"

А десятки вмотивованих хлопців, які добивалися того, щоб попасти в армію, ставали офіцерами, змушені йти з неї, тому що завдання - захищати Україну, вигнати агресора уже не стоїть на першому місці. І я теж піду, хоча завдання визволити Україну, я не виконав. Мені не дали цього зробити паркетні генерали, полковники, які знову повертають в армію "совдепію", свій "книжковий дебілізм".

Зараз ви читаєте новину «"Спілкувалися з "Осою". Він говорив: молодці, класно відпрацювали"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1085
Голосування Чи потрібно знімати торгову блокаду з ОРДЛО?
  • Ні. Торгувати з окупантом категорично заборонено!
  • Так. Торгівля і так процвітали, але в форматі контрабанди чи Ротердам+
  • Посилити торгові санкції, заборонити возити будь які товари на окупований Донбас
  • Кордони для товарів мають бути відкриті повністю
  • Свій варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода