Ексклюзиви
Пʼятниця, 29 листопада 2019 21:57

"Годину переконував росіянина здатися. Він попросив вистрелити йому в голову" - розвідник

Автор: Валерій Шмаков
  Анатолій. Позивний “Ворон”. 35-років. Розвідник. Військове звання — молодший сержант. Народився у Золочеві 1 листопада 1984 року. У 1986-му переїхав із батьками в Полтаву. Там закінчив школу. Вчився у Львівському національному університеті мені Івана Франка. За спеціальністю історик. З 2002 по 2004-рік служив у Одеській області у Ізмаїльському прикордонному загоні, в  другій прикордонній заставі.  Після строкової служби довгий час працював у сфері торгівлі. Любить біг на довгі дистанції.  Улюблені страви  вареники, чанахи та чахохбілі- гострий грузинський суп.  Улюблені фільми — “Гладіатор”, “Падіння чорного яструба”, “Втеча із Шоушенка”.  Має кішку, звати Ванесса.
Анатолій. Позивний “Ворон”. 35-років. Розвідник. Військове звання — молодший сержант. Народився у Золочеві 1 листопада 1984 року. У 1986-му переїхав із батьками в Полтаву. Там закінчив школу. Вчився у Львівському національному університеті мені Івана Франка. За спеціальністю історик. З 2002 по 2004-рік служив у Одеській області у Ізмаїльському прикордонному загоні, в другій прикордонній заставі. Після строкової служби довгий час працював у сфері торгівлі. Любить біг на довгі дистанції. Улюблені страви вареники, чанахи та чахохбілі- гострий грузинський суп. Улюблені фільми — “Гладіатор”, “Падіння чорного яструба”, “Втеча із Шоушенка”. Має кішку, звати Ванесса.

Коли на Донбасі розпочались бойові дії, усвідомлюючи високий ризик військового вторгнення РФ на територію України розвідник, 35-річний Анатолій "Ворон" вступив на службу у 80 окремої десантно-штурмову бригаду. Через два роки війни пішов у розвідроту. В зону антитерористичної операції потрапив 23 травня 2014-го у табір "Довгенький" під Слов'янськом, що за 22 км від Харкова.

Що тоді відбувалося на Донбасі?

Бойові дії уже ішли повним ходом. Бойовики понаставляли блок-пости, робили вишкіл для своїх "козачків". Мене направили спочатку у конвой. Супроводжував танками боєприпаси, зброю, продовольство нашим. Один попереду й позаду, ще один всередині конвою. Кілька разів потрапляв у засаду. Мав 2-3 виходи в день. То виснажлива робота, приходив у табір падав та засинав не знімаючи броніка. На другу ротацію потрапив уже у штурмову роту, яка займалась зачистками. 13 липня, після того, як наші війська зайняли позиції у Слов'янську прийшло завдання йти рейдом на Луганський аеропорт.

Води не було. Їздили за нею за 2 кілометри. Бувало дають наказ — "за водою", усі голову схилили і не зголошуються. Страшно. Обстріли ж тривають. То поблизу бункеру із "Тюльпана" гатять, мінометом 240 мм, то із артилерії. Казав командуванню: "Я воду набирати не буду, але в охороні постою".

Як штурмували Луганський аеропорт?

Мали дійти до своїх, бо їх взяли у кільце. Довгий час уже не отримували продовольство та боєприпасів. Скидали їм з літаків парашутами. Поки підходили колоною до аеропорту, бойовики обстрілювали мінометом. Міни перелітали нашу колону. В аеропорт заходили вночі з боку села Розкішне Лутугинського району. Їхав за першим танком, у якого бойовики двічі попали із СПГ (протитанковий гранатомет - Gazeta.ua). Танк почав горіти. Думав: "Та шо там, то ж танк, 45 тон - така броня!" А він як сірник спалахнув. Із нього встигли вилізти командир і наводчик. Механік так і не виліз. Адреналін зашкалював. Взявся одразу гасити вогневі точки. Із нами був 8-й полк спецпризначенців. Хлопці прикривали. В аеропорт вдалось зайти із другого разу. Зістрибнув із БТРа, побачив, що у мене всі штани в крові. Отримав осколки в коліно. Кілька їх витягли ще в аеропорту. Решта залишилось. Протягом тижня, шкутильгав, але й не думав про повернення додому.

Скільки наших бійців було на той момент всередині? В яких умовах жили?

Там було понад 200 наших. Жили у терміналі на першому поверсі. Постягували із усього аеропорту дивани, поставили телевізор.
Води не було. Їздили за нею за 2 кілометри. Бувало дають наказ — "за водою", усі голову схилили і не зголошуються. Страшно. Обстріли ж тривають. То поблизу бункеру із "Тюльпана" гатять, мінометом 240 мм, то із артилерії. Казав командуванню: "Я воду набирати не буду, але в охороні постою". Знайшлось ще двоє-троє сміливих, сіли на БТР та поїхали. Брали з собою 5-літрові баклажки, 50-60 штук. Набираємо воду — спокійно. У танк грузимо — теж спокійно. Аж тут нам передають команду — "Європа-22, гради". Водій подумав, що ми вже на БТРі - педаль у підлогу. Поїхав. Мене та ще двох залишив. Попадали на землю, ховатись. Знайшов собі укриття між каменів, скрутився у клубочок та й помолився. На війні усі молитви згадуєш. Обстріл тривав кілька секунд, у бойовиків переліт. Встали, обтрусились і понад 2 км йшли до аеропорту пішки. Так їздили раз у два-три дні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про російсько-українську війну світ все знає. Просто правда має цінники

Для яких потреб використовували воду?

Ми її пили. Посуд не мили, бо харчувались сухпайками. Але були між нас "унікали", які мились у ній. Двічі в день. От ти ризикуєш, їдеш по воду, щоб усі мали що пити, а він бере і миється.

Як виходили із аеропорту?

31 серпня почався відступ. Наших було до 300 десантників. Виходили групами, по кілька десятків осіб. Хто пішки, хто на БТРах. Росіяни обстрілювали щільно. Лишали в аеропорті все, що можна. Йшли у сторону Георгіївки. В ніч на 1 вересня пройшли до 20 кілометрів.

Повернувся додому, підлатав здоров'я і пішов на другу ротацію у грудні того ж року. Був під Старобільськом три місяці. Там мені командир запропонував стати розвідником.

Як відбувався перехід у розвідроту? Які були перші завдання?

На полігоні прямо в зоні АТО пройшов навчання. Вчили теорію, рукопашний бій, маскування. Відпрацьовували ситуації, коли розвідник потрапляє у полон. Або якщо на завданні почалась стрілянина. Перше, що треба зробити - впасти і притиснутись до землі, щоб не вбили. Акуратно підняти голову і глянути звідки стріляють. Є можливість - давати відповідь. Якщо виходить — відступати. А якщо відступати немає куди - варіанти два. Здаватись або... В полон, ще не потрапляв, тому й знати не можу який би обрав. Вчився кілька тижнів.

Тоді мене відправили у Золоте-4. Працював на контрабанді.

У них усіх розмова однакова: "Я - повар. Мене привезли сюди, стрельнув три рази. Хлопці ви що, я за Україну, мене заставили". А знімаєш із нього кітєль - на передпліччі слід від автомата, гематома. Дивишся на вказівний палець — мозоль від курка. Руки в мазуті — значить регулярно зброю чистив.

Які завдання отримуєте від командування зараз?

Переважно — збір інформації про противника. Про їх техніку, вогневі точки, кількість бойовиків. Іноді отримуємо наказ захопити полонених.

У роботі що менше людей, то краще. На завдання йде 6 розвідників — максимум. Кожен має свою позицію: дозор, ядро та тиловий дозор. Дозор іде попереду, дивиться під ноги, аби не наступити на міни, слідкує за периметром. Зазвичай це солдат із досвідом, який знає, як поводитись у будь-яких ситуаціях. Ядро – командир, або старший на завданні. Тиловий дозор – прикриває.

Перед тим, як іти, робимо доповідь у штаб. Вона стільки вух проходить, що іноді сєпарам вдається перехопити інформацію. І нас уже можуть чекати на кінцевій точці. У вихід не беремо із собою рацій та мобільних телефонів. Лише камеру Gopro, аби зняти матеріал. На завданні покладаєшся лише на себе та тих, хто поруч.

Ідемо на завдання — прислуховуємося до будь-якого звуку, поводимось максимально обережно. На місці не маємо права розвести вогонь. Так можна видати позиції. Не розмовляємо, а спілкуємось системою знаків. Сидимо годинами і пильнуємо ворога. Буває 8 годин. Іноді – більше.

Автор: Валерій Шмаков
  Коли на Донбасі розпочались бойові дії, усвідомлюючи високий ризик військового вторгнення РФ на територію України розвідник, 35-річний Анатолій "Ворон" вступив на службу у 80 окремої десантно-штурмову бригаду. Через два роки війни пішов у розвідроту. В зону антитерористичної операції потрапив 23 травня у табір "Довгенький" під Слов'янськом, що за 22 км від Харкова.
Коли на Донбасі розпочались бойові дії, усвідомлюючи високий ризик військового вторгнення РФ на територію України розвідник, 35-річний Анатолій "Ворон" вступив на службу у 80 окремої десантно-штурмову бригаду. Через два роки війни пішов у розвідроту. В зону антитерористичної операції потрапив 23 травня у табір "Довгенький" під Слов'янськом, що за 22 км від Харкова.

Вдавалось брати полонених? Як поводяться?

Раз російські найманці випадково попали в руки. Під Зайцево у 2015-му бойовики їхали на завдання. Водієм їх танку був бурят. Сплутав дорогу та й "проморгав" поворот. Виїхав прямо на наш БТР. Пацани вилізли і сказали, що їхали з нами випити. Їх було троє. Мали із собою пів пляшки горілки, були трохи "вгашені". Зразу їх прийняли, і передали СБУ. Найсмішніше — усі 1991-1993 року народження. Діти ще.

У них усіх розмова однакова: "Я - повар. Мене привезли сюди, стрельнув три рази. Хлопці ви що, я за Україну, мене заставили". А знімаєш із нього кітєль - на передпліччі слід від автомата, гематома. Дивишся на вказівний палець — мозоль від курка. Руки в мазуті — значить регулярно зброю чистив.

Мені ще не вдавалось брати полонених живими.

На одному завданні хотів взяти бойовика, а він просився. Казав мені: "Вот. Забирайте оружие и идите. Я никому ничего не скажу". Ну чекай, як це забирайте і йдіть? Ми ж не на базарі. В такому випадку ліквідовуємо ворога.

Мав ще одну ситуацію. Захопили росіянина. Взяли на гарячому. Думав, що то свої повернулись на позицію в бліндаж. Мав жінку і 6-річну дитину. Воював із 2015-го року на Донбасі. Говорили із ним годину, переконували здатись. Він відмовлявся. Казав, що з полонених українці знущаються. Він таке по телевізору чув. Переконував його, що це не так. Росіянин просив вистрілити йому в голову. Перепитав його: "Як це у голову? Бійцю в серце стріляють".

Як близько підбирались до ворога?

В умовах сучасної війни ніхто в притул до ворога не підходить. Того, що дає техніка — достатньо. Користуємось "тапіками" (польовий телефон ТА-57- Gazeta.ua). Найкращий варіант для комунікації у польових умовах. Ворог їх не може прослуховувати, хіба "вріжеться" у лінію. Рацію використовувати немає потреби. Прослуховується. Раз в тиждень зі штабу приїжджали і прошивали їх, та це все марно. Мобільним зв'язком теж не користуємось - бойовики застосовують РЕБовські машини, які глушать сигнали. Використовуємо біноклі, дрони, коли потрібно порахувати кількість жертв зі сторони ворога. Та їх часто збивають. А техніка дорога. Тепловізори застосовуємо. Ними треба вміти користуватись. Нерідко наші вночі піднімали шум через кабанчиків.

Мав операції коли був настільки близько до ворога, що чув, про що вони говорять.

Раз почув, як російські найманці говорили про наших. Дуло автомату одразу ж повернулось у їх сторону. Хотів вистрілити. Командир стримав мене. Наказав мовчати і не робити шуму.

Мені прилетіла за спину граната із СПГ. Ударною хвилею трохи "посунуло", але автомата з рук не кинув. Втратив свідомість може секунди на дві, а тоді командир привів мене до тями. В тому ж бою ранили побратима, який сидів за пів метра від мене. Куля пройшла крізь дві щоки. Ще один контузію отримав.

Як змінилась українська розвідка із 2014-го? Як загалом змінився характер ведення бойових дій ООС?

Найважливіше, що сталось у розвідці з 2014-го - це досвід, який отримали наші розвідники. Війна окопна - і до таких умов потрібно пристосовуватись. Люди ж думають, що розвідка, це як у фільмі: потрібно ножі із засідок кидати, тихо перерізати горло противнику, проникати у їх окопи, викрадати документи. Насправді, це так не працює. Немає часу кинути ножа — тебе просто застрелять.

Та й характер бойових дій змінився. Раніше велися відкриті обстріли, бойовики та найманці Кремля часто поводились нерозумно, хоч, як вони вважали — героїчно. Робили необдумані кроки, пиячили і стріляли. За 5 років уже навчились трохи воювати. Стали дуже непередбачуваними. Хоч все ще припускаються серйозних помилок. Тому нашим вдається давати потужну відповідь. У них втрат більше ніж у нас.

А як щодо розвідки окупантів?

Теж працює непогано. Мають таку ж техніку, як у нас, але білоруського або російського виробництва. Коптерів трохи є. Вони бояться підходити близько до нас. Якщо ідуть — то це уже серйозні "специ". І йдуть "на фарт". Бо можуть і не повернутись. Робота розвідника залежить від багатьох факторів. Окрім техніки є ще людські обставини, погодні умови, місцевість де працюєш.

Чого найбільше потребує українська розвідка?

Розширення своїх повноважень. Техніка є, спеціалісти - теж. Але мусимо через сотні вух звітувати, підтверджувати команди, перепитувати дозволу на той чи інший крок. Якщо позбавимось "бюрократії" - якість та успішність виконання завдань збільшиться. Витік інформації зменшиться. Робота розвідника у такій війні, як наша має бути тихою, неочікуваною, але обов'язково успішною.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Якщо Росія переможе у Сирії, буде більш натхненно воювати на Донбасі

Коли отримали друге бойове поранення?

3 квітня 2017-го. Пішов у розвідку із 4 побратимами. Мав розвідати вогневі точки бойовиків. Шукали пробоїни у їх обороні, рахували скільки у них людей, яка зброя, з яких точок працюють найчастіше. Почули із хлопцями стрілянину. Повернулись на наші позиції почали давати відповідь. Мені прилетіла за спину граната із СПГ. Ударною хвилею трохи "посунуло", але автомата з рук не кинув. Втратив свідомість може секунди на дві, а тоді командир привів мене до тями. В тому ж бою ранили побратима, який сидів за пів метра від мене. Куля пройшла крізь дві щоки. Ще один контузію отримав. Я усіх завів у медпункт, і там помітили поранення. Три великі осколки від гранати потрапили мені в лопатку. Медики переживали, що у може бути пневматорекс. Могло ж пробити легеню. Перевірили, чи не був у момент бою п'яним, зробили уколи, зокрема і від правця. Два осколки дістали, один залишили. Дрібніші, які попали у руку, виколупував ножиком сам. Болю не відчував зовсім у той момент.

Автор: Фото надав Анатолій "Ворон".
  "Ворон" із побратимом перед завданням в ООС.
"Ворон" із побратимом перед завданням в ООС.

Маєте амулет на щастя? Чи вірите в забобони?

У 2014-му році мама подарувала медальйончик, Матір Божу. Не знімаю її. Ніколи не кажу "останній", кажу "крайній".

Чим збираєтесь надалі займатись?

Багато наших розвідників іде у французький легіон. Працюють охоронцями у приватних фірмах. Деякі просто виходять на пенсію. Дуже звик до війська. Коли приїжджаю у відпустку додому, потребую багато часу, аби звикнути до буденного життя. Стабільність мене втомлює. А поки маю силу - служитиму й далі. Хоч дружина просить залишити армію. А я не можу без неї.

Російські бойовики на Донбасі ухвалили так званий закон про кордони окупованих територій. На ньому межа ДНР охоплює цілу Донецьку область, пише терористичне ЗМІ ДАН.

Зараз ви читаєте новину «"Годину переконував росіянина здатися. Він попросив вистрелити йому в голову" - розвідник». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 4369
Голосування Чи можливий мир на Донбасі за "формулою Штайнмаєра" (вибори+відведення військ+амністія бойовиків+особливий статус Донбасу)?
  • Так, пора закінчувати війну будь-якими способами
  • Ні, мир буде тільки після перемоги
  • Потрібно далі проводити переговори та залучити до них США
  • Війна в Україні закінчиться тільки після повернення Криму
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода