"На фронті солдат важливіший за офіцера. У бою саме солдат буде його витягувати, а не навпаки. Відчула це на собі – мене врятував боєць, якого я приїхала лаяти", - каже 46-річна Оксана Якубова.
Заступник командира батальйону з роботи з особовим складом 54-ї окремої механізованої бригади розповіла Gazeta.ua, що доводиться переживати жінкам на передовій.
- Я тоді приїхала бійця одного лаяти. Нашкодив він трохи. Заїхала на кілька хвилин – ні каски, ні броніка не одягала. Боєць той мою машину побачив і хотів утікти, щоб розмовами його не діставала. Я виходжу в своїй футболці, ставлю ногу на землю – й одразу "дискотека" (обстріл – Gazeta.ua) почалася. Впала обличчям в землю й лежу. Коли це чую – щось падає на мене. Зрозуміла, що то боєць мене собою прикрив. Ще й каску свою мені на голову надів. Каже: зараз пролетить четверта міна, піднімаємося й біжимо. Витяг мене з-під вогню. І як я його після того мала сварити?
Жінку-фронтовичку впізнати легко: ходимо без макіяжу. На передовій із гігієнічних процедур вологі серветки й вмивання водою. Піт в'їдається в одяг, його потім неможливо відіпрати. Свою форму прала три рази. Повісила її в шафу, а вона досі війною пахне", - розповіла Оксана Якубова.
Оксана з АТО повернулася з посттравматичним стресовим розладом. Відчула це в момент, коли зник інстинкт самозбереження. Спеціально не вдягала "бронік" на завдання. Після повернення з війни не могла заснути в тиші, бо звикла спати з увімкненою рацією. Вдома ні з ким не спілкувалася. Три доби не спала. Заговорила в реабілітаційному центрі в Пущі-Водиці, де почали фільмувати історію для "Невидимого батальйону".
1 
25817
Коментарі