Шість років тому Наталя з Вінниці переїхала у місто Хадеру. Про це вона розповіла у коментарі Gazeta.ua
"З першого знайомства з цією країною я просто закохалася в неї. Рішення про переїзд прийняла раптово, коли мама важко захворіла. Зрозуміла, що хоч і добре заробляю, але раптом хвороба повернеться — я безсила. В Україні медичні послуги дуже дорогі, а якість не відповідає жодним нормам.
Моя родина має єврейське коріння, тому громадянство отримали, як прилетіла в аеропорту. Там же відкрили сімейний банківський рахунок. Від держави дали безкоштовне таксі в будь- який куток країни", - розповіла Наталя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали країни, де заробітчанам пропонують найбільшу зарплату
"Перший досвід із орендою житла був невдалим. На той час я ще не володіла івритом на відповідному рівні й не мала можливості зрозуміти усі нюанси. Орендувала квартиру в будинку без ліфта. Потім зрозуміла, що це помилка. Друга помилка — квартира без кондиціонера. Це справжнє пекло. Із серпня до жовтня стоїть спека. Помилка виявилась в той момент, коли я достроково залишила квартиру, яка не відповідала жодним нормам проживання. Виявилось, що згідно украденого договору я мала зробити ремонт, заплатити деяку суму за дострокове закінчення договору і знайти нових мешканців. Власник трапився вередливий. Бракував усіх квартирантів, яких приводила. Тому, майже півроку довелося оплачувати дві квартири", - додає Наталя.
Найважчим етапом було працевлаштування.
"Я звикла до кваліфікованої роботи, коли ти працюєш в офісі, а основним інструментом є голова. Для роботодавця не важливі дипломи. Найбільше тут цінуються знання та досвід. Вам треба знайти першого роботодавця, який в вас повірить та отримати шанс", -пояснює вінничанка.
Спочатку Наталя була нічним експедитором на складах. Сканером прораховувала всі товари. Знати мову не вимагали. Пропрацювала кілька місяців, але пішла через низьку оплату.
Другою роботою став завод, яких випускав поліетиленові чохли на обладнання для операційних
"Морально вбивало те, що я не можу застосувати розум, а працюю механічно. Після півроку вирішила звільнилася. Думала відпочину, але вже за три дні знайшла нове місце", -каже Наталя. - Потрапила в офіс із російськомовними працівниками. Цього разу я знайшла роботу за спеціальністю і працюю тут вже понад 5 років. Зараз я працюю в сфері реклами. Через декілька років проживання в Ізраїлі я вивчила іврит на належному рівні, що дуже допомагає у житті".
В Ізраїлі люблять торгуватися і роблять це під будь-якими приводами. Можна виторгувати кредит у банку під нижчі відсотки, або індивідуальні умови.
Я навчилася торгуватися лише з кабельною фірмою. Дзвоню їм і кажу, що відмовляюся, бо конкуренти пропонують кращі умови. Поки що спрацьовує.
"Мене часто запитують, чи не небезпечно жити в Ізраїлі. За час, який я провела в цій країні, мі вже бачили одну військову операцію, спрямовану на припинення ракетних обстрілів півдня та центра країни.
Ми працюємо у великому приміщенні. Намагалися не панікувати, коли лунає сирена. Усі працівники сходяться до бомбосховища, що є на кожному поверсі. Страшно, коли сигнал застає в дорозі. Тоді слід лягти на підлогу, накрити голову руками й чекати, — розповідає Наталія.
У нових квартирах є бомбосховища. Спеціальні кімнати із броньованими стінами та броньованими дверима. В старих будинках бомбосховищ немає, тому в цій якості використовують сходи, які розташовані всередині будинку", - додає Наталя.
Безпека в країні на високому рівні. Кожен громадянин має відслужити в армії, навіть дівчата. Незвичним є те, що на вихідні солдати повертаються додому із зброєю. До армії тут відчувається особливе відношення служити йдуть усі – від дітей із простих сімей до дітей керівників держави.
1 
1
Коментарі