Українець поділився враженнями від життя у Парагваї

8

Фото: bigmir.net

Про своє життя в жаркій і колоритній країні він розповів bigmir) net.

Вперше ідея про подорож до Нового Світу з'явилася в студентський час після перегляду фільму "Щоденники мотоцикліста" Вальтера Саллеса. До того ж, в університеті іспанська була першою іноземною мовою, а особливості американських політичних режимів — темою для написання курсових і дипломних. Мріяв поглянути наживо на латиноамериканську модель зсередини, виокремивши причини, що дозволили місцевим громадам досягти вищого рівня розвитку. Плюс було бажання зануритися в мовне середовище.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пластику носа роблять за 30 хвилин – українка розповіла про медицину в мусульманській країні

У Парагваї я живу з грудня 2014 року. До цього був піврічний бразильський досвід, який я схильний вважати проміжною ланкою адаптації. Хоча адекватно сприймати місцеву духоту це ніяк не допомагало.

Рівень вологості й температура від +40 градусів красномовно ілюструють необхідність сієсти в місцевих широтах. Справедливості заради варто визнати, що парагвайці на відміну від аргентинців особливо нею не зловживають. У столиці країни Асунсьйоні більшість магазинів і офісів мають схожий з українським графік роботи й обіду. Інша справа популярні тут точки вуличної їжі або кафе, які починають функціонувати ближче до кінця робочого дня. Не дарма в Парагваї широке поширення має "мер'енда" - більш щільний аналог перекусу між обідом та вечерею.

 

Залишаючи Бразилію, у мене було два зручних варіанту міграції: Парагвай і Аргентина. Завдяки ресурсу HelpX знайшов волонтерську програму в Асунсьйоні. Потім залишився тут же, просто в хостелі. Після досвіду офісної роботи подібний режим сприймав як санаторний. Завдяки різношерстому контингенту відвідувачів в ходу не тільки іспанська, але й англійська. Більш того, з огляду на партнерські відносини з місцевим відділенням північноамериканського "Корпусу миру", часом ми перетворюємося в тотально англомовну зону.

З плюсів роботи можна виділити мінімальну присутність тягучого формалізму, спілкування з представниками різних національностей і дружню атмосферу в колективі. Зворотний бік — ненормований робочий день. Подібна картина є характерною для країни, де значна частина громадян, особливо в корпоративному секторі або малому бізнесі, працює понад 8 або навіть 10 годин на день. Серед пожежних-волонтерів, безоплатно користуватися списками нічну зміну кожні 5 днів, я зустрів співробітників колл-центру оператора мобільного зв'язку. Ці хлопці отримують $ 1200 за місцем основної зайнятості, що в 3 рази більше мінімальної зарплати в Парагваї. Однак і працюють вони там 6 днів в тиждень по 7 годин + кожної другої неділі ще 6 годин за подвійною ставкою. Тобто, співробітники компанії задовольняються лише 2 вихідними днями в місяць, якщо, звичайно, немає накладок нічного чергування в казармі пожежних.

 

У парагвайці мені подобається зовнішня стриманість. На відміну від середньостатистичного бразильця, вони здатні розгледіти особистий простір іншої людини. Принаймні — незнайомої. Хоча і в цьому випадку від обіймів й поцілунків в обидві щоки вам навряд чи вийде відкрутитися. Попри серйозний вираз обличчя, що не обтяжене бразильськими посмішками, при перших словах звернення до парагвайців їх риси згладжуються, оголюючи природну доброзичливість і м'якість. Місцеві жителі обов'язково знайдуть час, щоб пояснити незнайомцеві, як знайти потрібну локацію в місті або необхідний продукт чи послугу. Навіть якщо нею торгує прямий конкурент.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українка розповіла про життя серед бедуїнів в пустелі Марокко

Також хочу відзначити товариський дух цього народу. Парагвай широко відомий виробник сировини для напою мате. Специфіка його вживання полягає в потягуванні через трубочку рідини з помелених листочків падуба парагвайського. Тут у кожного є свій особистий набір для розпивання "терера" - холодного (на противагу гарячому аргентинському) способу приготування йерба мате, спеціальну посудину — гуампа в цьому вирі виконує функцію естафетної палички. Аналогічний підхід використовується і при пивопитті. Стакан переміщається по колу в компанії друзів.

 

Ще мені до душі автономність парагвайських громадян. Вони не чекають подачок від уряду. Самоорганізація яскраво проявляється в існуванні відразу декількох організацій пожежних-волонтерів. Держава містить лише 1 пожежну станцію на всю 7-мільйонну країну з площею понад 400 тисяч кв км. Решта команд — волонтери, які несуть службу безоплатно. Їх фінансуванням займаються громадяни, завдяки соціальним заходам — на кшталт марафонів (для участі в якому, ти повинен внести на рахунок пожежних певну суму), обідів, туристичних таборів для дітей або оголошуючи збір грошей на покупку нових машин.

Ще одне моє особисте спостереження: поведінка парагвайських дівчат менш зухвала, ніж у Бразилії. Що не дивно для традиційного католицького суспільства, в якому і сьогодні ідея легалізації одностатевих шлюбів не є популярною, а право на аборт можна реалізувати лише у виняткових випадках.

 

З того, що не подобається. Часом неакуратне поводження або відношення до чого-небудь. Наприклад, до сміття. Бразильські вулиці, особливо в північно-східних регіонах також не є еталоном чистоти, але парагвайські, навіть в Асунсьйоні, їм програють в цьому аспекті. Багато людей залучені у вуличній або навіть автобусній торгівлі, перепродуючи контрабандні аргентинські харчі або засоби особистої гігієни. Так ось, споживачі запросто викинуть обгортку або використане пакування у відкрите вікно по ходу руху. Ще неможливо звикнути до парагвайського клімату. Іноді вихід на вулицю навіває думки про прогулянку по освітленій стороні Меркурія. І не тільки через туги за киснем.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українець розповів про особливості менталітету китайців

Місцеві жителі не дуже люблять обговорювати політику, особливо в містах або в бесіді з іноземцями. Але після українського бек-граунду не доводилося дивуватися тому, що між собою парагвайці відкрито називають чинного президента залученим в наркоторгівлю, а депутати та чиновники влаштовують родичів та близьких на вакансії, оплачувані з кишень платників податків. З іншого боку, багато процедур тут мають просту природу. Наприклад, перетин кордону, в трикутнику "Аргентина-Бразилія-Парагвай" для українців є безвізовим.

 

У такій досить великий і настільки колоритній країні у мене є кілька улюблених місць. Район Сан-Херонімо з різнокольоровими фасадами та гастрономічною спеціалізацією будиночків, з використаними пляшками замість гірлянд, тісною магією провулків, мозаїчними сходами та оглядовим майданчиком на даху з видом на панораму історичного центру міста, бухти Асунсьйон і річки Парагвай. Культурний центр "Мансана де ла Рівера" з музеєм історії Асунсьйона, галереєю, внутрішнім двориком, бібліотекою та терасою з кращим краєвидом на головну пам'ятку міста - Палац Лопеса (він же Палац Уряду). Паб "Британія" з відмінною атмосферою з величезним відкритим простором у внутрішньому дворі, фірмовим пивом з бульдогом на етикетці, смачною їжею і достатком користувачів Couchsurfing.

Бразильці наввипередки складають страшилки з приводу низького рівня безпеки та добробуту в Парагваї, що не дивно з огляду на проблеми зі злочинністю в самій Бразилії. Але подібний снобізм не заважає їм вирушати для закупівлі електроніки в прикордонні райони сусідньої країни. Саме тут, в Сьюдад дель Есте, завдяки контрабанді та наркотрафіку складна криміногенна ситуація. Що ж стосується Асунсьйона, тут вдень ​​можна побачити розкриті гаражні ворота в приватному секторі. Подібне складно уявити в Бразилії, де житла, в тому числі й багатоквартирні, є ілюстрацією фраза "Мій будинок — моя фортеця".

×