30-річна Людмила Питомець з Дніпропетровської області має педагогічну освіту та 7 років роботи у сфері культури. У 2014 році дівчина вийшла заміж за бедуїна та переїхала жити у Марокко. Зараз вона з чоловіком та їх 3-річною донькою живуть серед бедуїнів у місті Dakhla. Саме місто знаходиться на півострові, де пустеля зустрічається з трьох сторін з Атлантичним океаном.
"У школі міряла вчитись у медичному університеті на лікаря, як мама. Активно готувалась, ходила на додаткові заняття з хімії. Проте мій атестат псували низькі оцінки з англійської мови. Я попросила знайти мені репетитора. А по закінченню школи зрозуміла, що не знаю нічого крім англійської. Настільки я її полюбила, заглибилась у вивчення культури, — розповідає Gazeta.ua Людмила, — З того часу і почала цікавитись іншими народами та мовами. Зрозуміла, що, мабуть, не можу жити в Україні. Проте не знала куди поїду. Та навіть не могла подумати, що англійська мова за кордоном мені не знадобиться".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українець розповів про особливості менталітету китайців
6 років тому Людмилі написав хлопець у соціальній мережі. Він посперечався з другом, що вивчить російську мову за 2 місяці. Йому треба було побалакати з кимось і якщо його зрозуміють, то він виграє суперечку.
"Він вчив російську мову по перекладачу, бо тоді не були ще поширені різні марафони та відео. Його було дуже важко зрозуміти, але я намагалась допомогти. Суперечку хлопець виграв. Та ми з ним продовжили переписуватись, дзвонити один одному. Я закохалась у його голос. Вдома він працював на радіо, — згадує Людмила, — Через місяць спілкування він запропонував одружитись. Через два місяці я летіла до нього".
Хлопець надав Людмилі усі документи для оформлення запрошення в Марокко, надіслав квитки та гроші. Приїхати йому в Україну виявилось важче.
Щоб отримати дозвіл на одруження у Марокко, подавали документи в суд. Треба було свідоцтво про народження Людмили, де були вказані імена батьків. Також надавала довідку про хрещення. Виявляється, мусульманам можна одружуватись лише на християнках та єврейках, але заборонено на буддистках чи атеїстках. Усі документи перекладали на французьку та арабську мову. Додатково попросили здати аналізи та оформити довідку про стан здоров'я.
Заміж вийшла на другий місяць після знайомства, проте рідні спочатку не підтримали рішення про шлюб та переїзд
"Через два тижні нам повідомили, що документи підходять та можна одружуватись. У мене ще була співбесіда з суддею, який запитував мене про ставлення до мусульманства, мої стосунки з чоловіком. Деякі питання здавались досить інтимними. Ну яка була йому різниця, цілувались ми з чоловіком чи ні? - розповідає Людмила, - У мене була туристична віза на місяць. Поки вирішили всі питання з дозволом, вже закінчився строк мого перебування в країні. Пішли у місцевий комісаріат та нам сказали, що все-таки треба перетнути кордон. Та дали довідку, що дозволяла затриматись на декілька днів через весілля. Зранку ми оформили шлюб, а вже ввечері чоловік проводжав мене в аеропорт".
Людмила зазначає, що жалкує, що заздалегідь не спланувала переїзд та не підготувала рідних. Вона нікому не розповіла, що виходить заміж за араба. Батьки тоді не підтримали плани дівчини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Грецьку мову вивчила за рік - українка поділилась враженнями від життя в Афінах
"Єдина хто мене зрозуміла, була моя подруга з роботи. У мене не було ніякого позитиву від того, що я виходжу заміж та що мене чекає нова країна й нові можливості, — ділиться Людмила, — Раджу усім, хто планує жити в іншій країні говорити з близьким про свої почуття, ділитись планами та шукати позитив в усьому незвичному. А також до переїзду продумувати, чим будете займатись. Можливо, записатись на мовні курси".
Людмила розповідає, що не варто повністю вірити та довіряти родичам-арабам. Вони постійно посміхаються, кажуть компліменти. Проте 80% всього буде неправдою.
"Якщо присвятити себе тільки родині, то "піжамний період" затягнеться на довгі роки. Знаю жінок, які в магазин не можуть вийти без чоловіка. Також по життю не треба покладатись тільки на чоловіка та родину. Тільки ви самі будете винні, що не знайшли собі друзів чи роботу, — зазначає Людмила, — Мене спочатку дратувало як одягаються тут жінки та чоловіки, якісь інші дрібниці. Та поки я не навчилась приймати людей та країну такими, як вони є, у мене не виходило адаптуватись".
Радить емігрантам заздалегідь вчити мову, шукати позитив у змінах та усьому незвичному, та ні в якому разі не сидіти тільки вдома
У столиці Марокко культура ближче до Європи, ніж інші арабські країни. Там дівчата ходять у штанах та футболках, з непокритими головами. Більшість говорять на французькій, арабській, берберській мовах. Але усе змінюється чим далі прямувати від великих міст. Наприклад, на заході пустелі Сахари живуть люди, які називають себе "сахрауі". Чоловіки та жінки носять довгі плаття та покривають голову і мало хто розуміє англійську мову. Вони розмовляють на своєму діалекті, що Людмила до сих пір не може зрозуміти. А ще там дуже гостинні жінки, смачна їжа, що їдять тільки руками та дуже дивні пісні.
У Марокко Людмилу вразили місцеві господині, у яких завжди порядок у домі. Вони щодня прибирають, перуть та миють посуд. Якщо не встигаєш, можна запросити прибиральницю за 20 євро. Жінка витратила чимало зусиль, аби пристосуватись та тримати квартиру у порядку. Але з появою доньки, слідкувати за чистотою стало складніше.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діаспорянка розповіла про особливості оренди та купівлі нерухомості у Канаді
"Місцеві чоловіки дуже розбалувані жінками. Вони носять їжу та каву їм у ліжко. Постійно та багато готують свіжої їжі. Уявляєте, зранку прокидається чоловік. А перед ним вже стоїть кава, випічка, оливки, сир та багет. На обід — салати, лимонади, основна страва. Годин у 18 – свіжий пиріг, традиційний чай. А на вечерю знову щось треба готувати. Я уявила, що буду цілий день пропадати на кухні та почала переучувати чоловіка, — ділиться Людмила, — Спочатку навчила їсти розігріту їжу. У мене було щось одне на сніданок та вечерю. І сам чоловік вчив готувати місцеві страви, бо українські взагалі не їсть. Не смакують йому ніякі макарони, пиріжки, взагалі не їсть супи-борщі".
40 років тому у Сахарі овочі можна було отримати тільки по купонах. Їх привозили раз на місяць та виділяли певна кількість на кожного з членів родини. Найдоступніші продукти: рис, фініки, м'ясо та молоко. Улюблена страва – рис з верблюжим м'ясом. Взагалі, Людмилі подобається марокканська кухня. Свекруха шеф-кухар та готує багато традиційних страв
"Багато чого дізналась про верблюжину та полюбила її. Це дієтичне м'ясо та відсутній специфічний запах, як у баранини чи яловичини. Достатньо декілька разів промити, щоб не було крові. У м'ясі взагалі немає жиру, бо він збирається окремо у горбі. Його використовують у народній медицині, у лікуванні кашлю, — розповідає Людмила, — Також закохалась у поєднання м'яса з сухофруктами. Неймовірна смачна яловичина з чорносливом. Незвичний смак м'яса з айвою, особливо якщо мигдальними листочками посипають".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У неділю не бажано прибирати та шуміти навіть пральною машиною – як живуть у Німеччині
У марокканській Сахарі не купити оселедця, важко знайти ароматизований листовий чорний чай. Ще араби купують тільки свіже м'ясо, не беруть навіть те, що у холодильнику лежало довго. Кілограм яловичини коштує приблизно 6-7 євро. Шоколадні цукерки продають поштучно. 1 дирхам (2,5 гривні) коштує 1 цукерка. І місцеві просто не розуміють як це купувати кілограм, чи 200 грамів шоколадних цукерок.
Місцеві полюбляють верблюже м'ясо, молоко та кефір. Не будуть купувати розморожені продукти
"Як я переїхала, тут можна було купити тільки жахливий чорний чай у пакетиках. І тільки декілька років тому знайшла заварний з бергамотом. До слова української фірми. Я стрибала у магазині від щастя та вдихала його різкий аромат. Не можу пити місцевий зелений чай, бо він без ароматизаторів. Тут зрозуміла, що ми дуже звикли до домішок у їжі, — ділиться Людмила, — А з цукерками взагалі була історія. Чоловік на якусь річницю приходить та дарує мені три шоколадні цукерки. Я була ображена. Чому не приніс коробку? Чи більше? А він розгубився. Сказав, що мені ж вистачить до чаю трьох. І це для них нормально, вони не купують шоколаду кілограмами. І квіти не дарує. Просто не розуміє навіщо. І таких особливостей щодня дізнавалась багато".
Місто Dakhla популярне серед туристів та серферів. У місті є завод устриць та багато європейців приїжджають у місто заради них. Проте дівчина зазначає, що відпочинок тут не з дешевих. Для туристів готельний номер коштує від 50 доларів. Та немає прямого рейсу.
Ще одна місцева особливість – дорога медицина. Місцеві, особливо у сільській місцевості, переважно лікуються народними рецептами та самі купують ліки по рекомендації фармацевтів. Бо за прийом до стоматолога треба заплатити 40 євро. Незалежно від того, буде лікар щось робити чи ні. 20 євро коштує консультація у сімейного лікаря.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Швидко допоможуть тільки тоді, коли привезуть у лікарню з діркою у тілі – українка поділилась враженнями від медицини в Італії
"Навіть орендувати квартиру не дешево. Ми платимо 200 євро за двокімнатну квартиру, при мінімальній зарплаті по місту в 350 євро, — ділиться Людмила, — З комунальних витрат платимо тільки за світло та воду. Опалення немає, гріємось тільки каміном чи електричними батареями на стінах. Популярні колонки з газом. При чому сам газ продається у балонах і закінчується дуже невчасно. На їжу витрачаємо приблизно стільки ж, скільки родичі в Україні. Проте тут накручують ціни через те, що додатково привозять".
Місцеві звертаються до іноземців на іспанській та французькій мовах. Людмила пояснює це тим, що місто понад 100 років було колонією Іспанії. Багато місцевих мають подвійне громадянство
"Вже звикла до життя серед бедуїнів. Вони мене надихають. І тому вирішила вести свій блог та розповідати про особливості місцевого життя. Ця країна мене взагалі змінила. Я навчилась не бігти нікуди, стала спокійніше жити та бачити позитив. Навчилась розслаблятися, ходити в кафе, дивитись захід сонця. І це дуже класно. Тут можна готувати три години чай і усе встигнути. Просто переливати з чашки у чашку ароматний напій, насолоджуватись пінкою, запахом та відчувати себе щасливою. Тому, що твій коханий і донька поряд, що тебе приймають такою, як ти є. Зараз я спокійно вчу арабську та французьку мову, виховую доньку. Та вже отримала пропозицію працювати у мовному центрі та рекламувати салон. Взагалі, тут європейки еталон краси"
Іранці люблять приходити в гості один до одного. Можуть зайти несподівано. Але якщо запросили на обід, чекайте на дві години раніше. Так показують, що вони прийшли не заради їжі. З собою беруть мінімум 1 кг солодощів, що потім разом з господарями смакують за чаєм.
3 
35413
Коментарі