Фото: dou.ua

Навесні 2015-го Андрій Почекайлов та Ольга Троян переїхали на Мальту, пройшовши співбесіди в компанії KPMG Crimsonwing. Тоді вони ще не були одружені, і єдиним способом переїхати разом було знайти роботу в одній країні. Шукали можливостей пожити за кордоном і спробувати освоїтися в новій культурі. Вибір зупинили на Мальті, як на країні, що потребувала IT-талантів з-за кордону. Справжнім викликом стало вже саме подання документів: у країні не найпростіша візова політика, тож цей процес затягнувся на чотири місяці. Уже згодом Андрій та Ольга побачать, що це далеко не єдиний вияв неспішности на Мальті. Проживши рік в острівній країні, вони повернулися додому.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залишають посилки з дорогими телевізорами біля квартир – українка поділилась враженнями від життя у Кремнієвій долині

Нині вони два роки як одружені. В інтерв'ю для DOU Андрій та Ольга розповіли, як жили й працювали на Мальті та чому зрештою вирішили повернутися в Україну.

"Ініціатором переїзду стала моя тоді ще дівчина Ольга, теж програмістка. Її не задовольняли поточні проєкти на тодішній роботі, тож вона шукала можливостей за кордоном. Зрештою знайшла вакансію в компанії на Мальті. Коли її приймали на роботу, поцікавилася, чи не потрібні ще девелопери, - розповідає Андрій, - Тоді компанія не потребувала більше розробників, але загалом ми знали, що вона також постійно набирає, і запропонували розглянути й мою кандидатуру. За тиждень-другий мене запросили на співбесіду. Усі інтерв'ю відбувалися через скайп. З менеджером обговорили мої попередні проєкти, досвід, і на цьому все. Навіть із технічної частини нічого не запитали. У нашому випадку це виявилося дуже доречним, адже не були на той час одружені, тож єдиною можливістю потрапити на Мальту разом було знайти дві окремі вакансії".

 

Зрештою, усе так і сталося: пара почала працювати в одній компанії, щоправда, у різних відділах. Увесь процес переговорів, інтерв'ю й роботи з документами розпочався наприкінці 2014 року, а перебралися в кінці травня 2015-го. Паперова тяганина затягнулася на чотири місяці.

"Річ у тому, що, коли до Мальти приїжджає людина з-поза меж ЄС, вона повинна отримати single permit, який дають на підставі робочого контракту. З ним людина приїздить до країни, працює й паралельно дістає residence permit — дозвіл на проживання на рік часу. Це й спричинило найбільше бюрократії, - зазначає Андрій, - Можна вже мати підписаний контракт на роботу, можна навіть уже працювати, але документи з дозволом на постійне проживання все ще в процесі оформлення. Увесь цей час не можна виїжджати з країни. Така сама проблема зі швидкістю виникала й в інших експатів. А за рік дозвіл потрібно поновлювати й знову проходити ті самі проблеми. Знаю, що дехто чекав на повторний дозвіл і пів року, і навіть 10 місяців".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українка розповіла про життя серед бедуїнів в пустелі Марокко

Представники компанії розповідали Ользі, що вони тут живуть "як у Європі", оточені англійськомовним населенням, до того ж бонусами є море й тепла зима. Також на практиці оголошені ціни та умови були іншими. Наприклад, обіцяли житло за 400 євро, а по факту платили 600 євро, і ціни нижчі, ніж у Європі (насправді ні, бо майже все імпортують).

 

"Податки й справді менші, ніж, скажімо, у Німеччині або Нідерландах, і море є, але обіцяли просто суцільний курорт. Насправді людина, яка працює день в офісі, має не так багато часу на всі ці пляжні розваги. Релокейшен-пакет був досить слабкий та охоплював квитки, перевіз додаткового багажу й готель на 10 днів", - ділиться Ольга.
Андрій розповідає, що на Мальті інша політика щодо набуття громадянства. Якщо в Німеччині тривале працевлаштування є підставою подаватися на громадянство або хоча б дістати тривалий дозвіл на проживання, то там — інша стратегія. Тільки за 5 років проживання на острові резидент може претендувати на посвідку на постійне проживання, яку вже не треба продовжувати. Та це тільки в теорії: на практиці мальтійські урядовці всіляко перешкоджають тому, щоб експати діставали такі дозволи й набували громадянства. Політика негласна, але її відчувають на собі чи не всі, хто спробував подаватися.

Пара оселилась у місті Марсаскала, де живуть переважно місцеві та не було туристів. У січні-лютому температура тримається на рівні 10 градусів тепла. А центрального опалення ніде немає. Мальтійці схильні потерпіти кілька місяців, ніж витрачатися на систему опалення, яка більшість року не працюватиме.

 

"На місці з'ясували, що в Україні IT-компанії, які працюють на аутсорсі, мають набагато вищу культуру роботи й просунутіші методи розробки. Наприклад, у нашій компанії на робочих столах стояли стаціонарні телефони, якими активно користувалися. В українських IT-компаніях нині таке важко знайти, - згадує Андрій, - Приміщення, у якому ми працювали, пам'ятало кращі часи. Архітектура пізніх 80-х. Чотири поверхи оббито зовні дивним чорним склом. Під час дощу між склопакети затікала вода. Незручне планування, бо лише одні вузенькі сходи. Зате було два ліфти: на Мальті ними оснащено навіть найнижчі приміщення. Час від часу проводили планову обробку від шкідників, яку розпочинали зазвичай у п'ятницю о 17:00. Якщо в тебе митинг або потрібно попрацювати до 18:00 — дихай через раз".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українець розповів про особливості менталітету китайців

Андрій розповідає, що українська медицина доступніша, ніж на Мальті. У екстреній ситуації лікарі приїдуть, заберуть і прооперують. Але загалом місцеві лікарі не приїжджають додому, коли в пацієнта грип і температура. За такої ситуації треба приїхати, записатися в лікарню й посидіти в черзі з температурою. Якщо потрібна не дуже екстрена процедура — рентген або аналізи, — то теж може потерпіти кілька місяців.

"Усі експати сплачують внесок за медичне страхування й дістають доступ до відповідних закладів. Сидіти по шість годин у черзі до лікаря — звична європейська практика, але на Мальті до цього додається особливий національний колорит. Скажімо, аналіз крові відправляють до Сицилії. Туди й назад — пристойний час. І вишенька на торті — це прийом лікарів загальної практики на базі аптек, - додає Ольга, - Країна маленька, і людей розкидано по маленьких містечках. Не всім зручно їхати до центральної лікарні, тож в аптеках завчасно вивішують розклад: певного дня з такої-то до такої-то години прийматиме лікар".

 

На Мальті всього три аптеки, які працювали до 10-ї вечора. Після цього часу відчинено хіба що букмекерські контори.

"На Мальті всюди свій особливий розклад, який підкоряється законам неспішного тутешнього життя. Є окремий літній розклад — і це жахіття. Він розпочався, щойно ми приїхали на Мальту, — наприкінці травня. Заклади — банки, пошти, аптеки, торговельні центри — відчиняються о 8-й ранку, а потім зачиняються на так звану сієсту о 12:00, - ділиться Ольга, - Вони можуть знову відчинитися о 16-й, а можуть і ні. Літній розклад означає, що в суботу такі заклади працюють до 12:30, а в неділю їх зачинено. Це особливо стосується невеликих крамниць, побутових магазинів і салонів краси, а великі супермаркети й моли працюють за привабливішим графіком".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Діаспорянка розповіла про особливості оренди та купівлі нерухомості у Канаді

Жити без автомобіля на Мальті дуже складно. Там на 300 тисяч авто на 450 тисяч жителів. Проте у країні майже немає нормальних тротуарів. Якщо двоє людей будуть йти поруч, й обом вистачатиме місця, то, значить, це широкий тротуар. Лише на набережній є широкі тротуари для променаду.

"Широких тротуарів і не будують, бо практично в усіх є машини. З громадського транспорту — тільки автобуси й ще невеликий пором. Автобусами користуються здебільшого поодинокі експати без авто, мігранти-різнороби, яких у країні багато, і пенсіонери. Автобус курсує з інтервалом приблизно 20 хвилин, набивається щільно, на маршруті можуть виникати конфлікти як між самими пасажирами, так і між пасажирами й водієм. Їздити автобусом далі центру незручно: немає довгих маршрутів, і потрібно пересідати, а на це гаєш багато часу, - зазначає Андрій, - Виходить замкнене коло: немає сенсу розвивати громадський транспорт, бо й так у всіх машини. А звідси й затори".

 

"На роботі в нас була своя тусовка експатів, та з мальтійцями не вдалося встановити позаробочий контакт: піти разом до бару абощо. Трималися осторонь, - розповідає Ольга, - Вони трохи нетерпимі до приїжджих — тих, кого найняли на сезонні роботи. Є верства нелегалів, які живуть тут уже кілька поколінь і не мають прав, не можуть набути громадянства й живуть у кепських умовах: здебільшого в будинках сарайного типу в районі порту, де зосереджено найбідніше населення. Мальтійці погано ставляться до таких мігрантів, хоча вони їм потрібні для регулярного найму на сезонні роботи, за який платять мінімум".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пластику носа роблять за 30 хвилин – українка розповіла про медицину в мусульманській країні

Ольга зазначає, що ціни на продукти приблизно в півтора рази більші за українські. Щотижня вони їздили скуповуватися до великого супермаркету біля аеропорту. Виходили із чеком приблизно на 120 євро (продукти + різні речі). Фрукти смачні й дещо дешевші. Натомість морепродукти так само дорогі. Набагато дорожчі послуги в салонах краси й дрібний ремонт. Звичайно, дорожче таксі: мінімальна поїздка 20 євро.

 

"Весь одяг імпортний, що впливає на його ціну. Скажімо, одяг з масмаркетів Mango або Marks & Spencer не надто дешевий. Важко знайти сукню, що коштує менш як 80 євро, хоча ціна в мережі мала б бути більш-менш однаковою, - зазначає Ольга, - Завозять майже все із Сицилії: місцеві беруть машину або сідають на пором (120 євро з людини з авто в обидва кінці), пливуть до сусіднього острова й там скуповують усе. Вочевидь, кооперуються із замовленнями. Одного разу ми поверталися таким поромом із Сицилії й він був ущерть набитий речами: від харчів до меблів з IKEA".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гості приходять несподівано та на цілий день – українка поділилась враженнями від життя в Ірані

Андрій розповідає, що завдяки роботі на Мальті підтягнув англійську, зруйнував психологічний бар'єр починати розмову з іноземцями, адже в компанії всі спілкувалися цією мовою.

"Ще ми пережили стан, який знайомий, напевно, усім експатам: коли приїздиш до нової країни, значно звужується коло спілкування. Не можеш вибирати, з ким тобі дружити й з ким спілкуватися. А щоб повноцінно зінтегруватися в середовище місцевих, потрібно вкрай багато часу, - розповідає Ольга, - З поверненням в Україну з'явилося розуміння того, як удома все доступно: якщо в тебе є енергія й бажання, то будь-які заняття та будь-яке хобі значно доступніші як за грошима, так і за зручністю розміщення, розкладом занять, вибором і професійністю наданих послуг. Україна загалом живе значно динамічніше. Київ — велике місто можливостей. А там потрібно мати набагато більше грошей і часу, щоб досягти такого рівня життя, як тут".

×