Планують усе на рік уперед - українка розповіла про життя в Лондоні

5

Фото: gloss.ua

Українка Валерія Данченко переїхала в Лондон у у 24 роки. Зараз вона працює в столиці Великобританії екскурсоводом.

Про своє життя в Лондоні вона розповіла виданню Gloss.ua.

"Я родом з Києва, закінчила інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. У Лондон рік тому переїхала з робочою візою, на це пішов рік підготовки. На переїзд зважилася у зв'язку з особистими обставинами, - розповідає Валерія, - В Києві до цього я працювала PR-менеджером в британській компанії, а на вихідних - екскурсоводом. Попрацювавши якийсь час особистим асистентом в Лондоні, вирішила придумати собі зайнятість, що приносить задоволення і непоганий дохід. Так і стала екскурсоводом, тому почну з пункту про роботу".

Працевлаштування

Лондон - інтернаціональне місто, і пропозицій по роботі дуже багато. Для цього необов'язково мати англійську освіту. Головне - потрапити на співбесіду і використовувати особисту чарівність. Якщо ти сподобаєшся інтерв'юеру, тебе візьмуть. Набагато важливіше бути адекватною людиною, не лінуватися і бути готовим до навчання. Для того щоб мене взяли на роботу, мені знадобилося відправити відео своїх екскурсій і показати, як я їх проводжу, на практиці. Почуття гумору було вирішальним фактором, адже люди приходять не на лекцію, а на освітній entertainment.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вигідно створювати сімейний бізнес — діаспорянин став відомим пекарем в Італії

Зараз я працюю у двох фірмах паралельно: в одній проводжу групові екскурсії, в інший - індивідуальні. Перше питання, яке мені зазвичай задають наші, коли дізнаються, що я екскурсовод: "Ти, напевно, багато екскурсій для російськомовних проводиш?". Відповідаю: ні, ще не проводила. Поки були європейці, азіати, американці, канадці.

У жителів Лондона все за правилами - міф

Мені завжди здавалося, що в Англії все завжди за правилами. Але, як виявилося, людський фактор присутній в будь-якій країні. Коли я подала свою анкету, резюме та cover letter (супровідний лист) на курси екскурсоводів, я довго чекала відповідь. У підсумку, якщо б я сама не подзвонила, пропустила б свою співбесіду. На питання, що мені потрібно підготувати, мені сказали, що розповіді про себе цілком повинно вистачити. На наступний день я, разом з чотирма кандидатами, прийшла на співбесіду. Це був мій другий тиждень в Лондоні. Кандидати були корінними лондонцями, тому я страшенно хвилювалася.

 

Ми все розповіли про себе, і тут куратор курсу, Керолайн, повідомляє: ну що ж, а тепер ми хочемо послухати, що ви приготували на сьогодні. Я не розумію, про що йде мова. Дівчина справа, що згодом стала моєю подругою, встає і презентує колону Нельсона. Мій мозок пульсує, серце вистрибує з грудей. Від страху я нічого не чую, в голові: "Що за колона? Який ще Нельсон? А мені що говорити?". Настала моя черга.

Я піднімаюся і повідомляю: "На жаль, я не отримала лист про те, що мені потрібно щось підготувати". Емоції на обличчях інтерв'юерів змінюються подивом, вони не знають, як реагувати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За ящик манго заплатила 1 євро – українка розповіла про життя у Голландії

"... Тому я розповім вам про Київ!", - додаю я. Далі пішло три хвилини експромту.

Через два дні мені прийшов лист про зарахування на курс. Сусіди внизу, думаю, добре чули мої шалені стрибки радості. Мораль: експромт в Англії теж працює.

Люди

Понтів тут немає. Англійці часто применшують свої переваги, але люблять ділитися цікавими планами на майбутнє. Тут можна не переживати з приводу зовнішнього вигляду і дорогих аксесуарів. Головне - щоб з тобою було весело і легко. Люди вільні від забобонів і нікому не цікаво, якої моделі у тебе телефон і чи є автомобіль високого класу. Автомобіль в Лондоні фактично не потрібний, в ньому є сенс тільки в тому випадку, якщо виїжджати за місто.

Англійці все планують заздалегідь, а "заздалегідь" означає за рік. Мені теж тепер потрібно підлаштовуватися і все планувати. 17 жовтня у мене прийом гідів у Вестмінстерському абатстві, 25-го йду на виставку робіт Туве Янссон. Друзі з Києва сміялися, коли ще в грудні я говорила, що в травні їжу на конференцію по династії Тюдорів в Кентербері. Якщо хочеш потрапити на щось важливе, треба планувати за пів року.

 

У жовтні минулого року на практичному занятті екскурсоводів одногрупник поділився з нами новиною про те, що скоро летить до Нової Зеландії. Всі говорять: "Класно, коли їдеш?". Відповідає: "У травні".

У Києві було б дивно планувати поїздку за рік, коли не знаєш, що буде завтра. Але бувають винятки з правил. Мій друг, екс-мер Вестмінстера (адміністративний район Лондона), розповів: "Якось я розлютився і полетів до Вашингтона на вікенд. Купив в п'ятницю квиток і поїхав в аеропорт відразу після роботи. Я чудово провів вихідні, тому в понеділок мені, звичайно ж, було паршиво. Але вираз облич моїх колег було безцінним, коли на питання, де я був в неділю, я відповів, що літав до Штатів".

Англійці та ввічливість

Англійці дуже ввічливі. Це, напевно, єдина нація, яка сто разів на день вимовляє слово "вибачте". Вибачаються, навіть якщо їм самим наступили на ногу. Ще в Лондоні завжди посміхаються: при зустрічі, знайомстві, в магазині, в метро. Якщо ти звертаєшся до людини або звертаються до тебе, потрібно посміхатися: такі правила етикету.

 

Також тут не порушують особистих кордонів, на прийомі на роботу ніхто не питає, чи заміжня ти, чи є діти, чи є хлопець, коли плануєш дітей і тому подібні питання, які можуть задати в Києві. Нові знайомі теж не порушують меж, не розповідають про свої проблеми та не лізуть в душу. Слово "партнер" можна використовувати для людини, з якою ти живеш: це може бути чоловік, хлопець, партнер твоєї статі. Хороша альтернатива, коли не хочеш вдаватися в подробиці свого сексуального життя.

Англійці не тільки ввічливі, але і довірливі. Правило "Я потім занесу гроші" працює і в Лондоні. Якось в книжковому магазині мені не вистачало два фунти. Книги мені віддали, а два фунти сказали занести, коли буде час. Занесла через місяць. Я можу запросто взяти книги XIX століття додому з бібліотеки, і раз у два місяці у мене просто уточнять, чи всі з ними гаразд. А ще жителі туманного Альбіону дійсно вірять в привидів.

Медицина

У Києві, якщо щось турбує по здоров'ю, завжди можна записатися до вузького спеціаліста в той же день. У Лондоні спочатку завжди приходиш на прийом до general practitioner (це як терапевт у нас), який призначить тобі антибіотики незалежно від твоєї проблеми. Одного разу по його рецепту я брала антибіотики майже два тижні, а потім довелося їхати в невідкладну швидку допомогу, де я просиділа в черзі п'ять годин вночі. І це з урахуванням того, що людей було небагато: близько десяти осіб в приймальні. А коли у мене був цистит, лікар порадила мені носити шкарпетки. Одним словом, тут краще не хворіти.

Безпека

Мені завжди здавалося, що в Лондоні безпечно, і набагато безпечніше, ніж в Києві. Це не так. За той час, що я тут живу, вже було кілька терактів. Один на Вестмінстерському мосту, де я зазвичай закінчую одну з моїх екскурсій, другий - біля Лондонського моста, третій на станції метро Парсонс Грін, яку я теж періодично проїжджала. Під час теракту біля Лондонського моста я якраз була в східній частині Лондона, звідки дві години було неможливо виїхати. Район був перекритий, поки поліція шукала терористів. Хотілося просто потрапити додому, я вже була готова йти пішки через все місто. Трохи страшно, коли ти знаєш, що терористи поруч з тобою в радіусі квадратного кілометра.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: По магазину ходять у капцях та халаті - українка розповіла, що її вразило в Ізраїлі

Після недавньої атаки на станції метро рівень терористичної загрози був критичний, а у мене були екскурсії в центрі в той же день, але все обійшлося. До речі, вчора біля відомого торгового центру людей облили кислотою. Сьогодні, коли я хотіла відправити статтю, зайшла на станцію метро. Прозвучала фраза: "Пасажири повинні негайно покинути станцію, негайно покинути станцію!". Я вже подумала, що ні потраплю до себе на екскурсію. Виявилося, була тестова тривога, фух.

Англійські традиції

Попри фемінізм, англійки змінюють прізвище після заміжжя. Мій знайомий бізнес-тренер Джеймс розповів про свою сестру, яка вийшла заміж і змінила прізвище на Кок (означає "півник", а якщо переводити зі сленгу - чоловічий статевий орган). Над сестрою він підсміювався, але не міг уявити, щоб вона могла залишитися зі своїм прізвищем, адже за традицією прізвище потрібно міняти. Одночасно в Києві багато прогресивних дівчат все частіше не роблять цього.

 

Мені теж довелося завести псевдонім, тому що моє ім'я виявилося складно вимовляти. З вуст англійців Валерія Данченко звучить приблизно ось так: "Ваалеуріаа Даанчін-нко". Після пів року життя в Лондоні мої вуха більше не могли цього витримати, і я стала представлятися тільки як "Валері Данко" (Valery Danko). Навіть змінила ім'я на своєму бейджі екскурсовода.

У кожного району тут є свій мер. На офіційних заходах вони одягаються в церемоніальний одяг і виглядають, як джентльмени з XIX століття. Якби наші політики одягалися в костюми козаків, може це б зобов'язувало поводитися гідніше?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перший пішов з молотка за лічені хвилини - українка продає ангелів по всьому світу

Іноді мій друг Стів, екс-мер Вестмінстера, приходить до мене на екскурсії. Я сказала, щоб наступного разу прийшов в церемоніальному одязі, в наполеонівської трикутному капелюсі та з медаллю. Навряд чи хтось зрозуміє, що він мер, а ось в історію про привид з XIX століття повірять всі.

Ставлення до тварин

У деяких тварин тут є робота. Голуби літають з датчиками по Лондону і вимірюють рівень забруднення повітря. Коні возять королівську карету. Але знаєте, у кого найцікавіша робота? У яструбів: вони охороняють площі від голубів. Так склалося історично, що яструби займають свою посаду ще з 1851 року, коли принц Альберт організував Всесвітню виставку. Голуби та горобці залишали свій послід на експонатах Всесвітньої виставки, тому герцог Веллінгтонський дав слушну пораду принцу - запросити яструбів. Відтоді у них є робота, а я часто спостерігаю в скверах і на площах тренування яструбів, які лякають голубів.

 

Якось в січні, я підібрала голуба з перебитим крилом. У той же вечір я стала шукати, як йому можна допомогти, написала листи, і вже вранці мені передзвонили зі служби порятунку голубів, дали контакти організації London wildlife protection. Я передзвонила, мене подякували за порятунок голуба, як ніби я знайшла не вулична голуба, а їх домашнього вихованця. Голуба забрали волонтери організації вже через кілька годин після дзвінка, а після доповіли, як голуб себе почуває.

Останнє уточнення - про їжу: у всіх ресторанах є маркування страв і поділ на веганські або вегетаріанські, тому для мене тут великий вибір їжі. Над вегетаріанцями ніхто не сміється.

Мені ще багато що належить дізнатися, але поки я щаслива жити в одному з найкрасивіших міст Європи та називати свою роботу улюбленою справою.

×