"Переїхати вирішили взимку 2017 року. Я в той час була на сьомому місяці вагітності. Тож постало питання хорошого матеріального забезпечення нашої майбутньої дитини. На рішення також вплинула нестабільна робота чоловіка і відсутність хороших професійних перспектив в Україні, дороге життя - висока оплата за оренду квартири та ще більші комунальні. Тому зібрали валізи і поїхали шукати кращої долі на батьківщину чоловіка - Палестину. Його батьки нас з нетерпінням чекали", -розповідає Юлія.
В Палестині немає свого аеропорту. Щоб потрапити у країну, спочатку потрібно пройти митницю Йорданії, після того - Ізраїлю.
"Про переїзд можна говорити вічність. Скажу чесно, це був найгірший момент мого життя. Йорданську митницю пройшли без проблем. Найцікавіше розпочалося на пропускному пункті Ізраїлю. У нас забрали документи на перевірку. Це тривало до кількох годин. Далі - розмова зі службовцями митниці, які випитали буквально все. Близько півночі повідомили, що не можуть мене впустити. Причина - не зазначена у внутрішньому паспорті чоловіка, як його дружина. Була змушена залишитися в Аммані, гостювати у друзів чоловіка. Він же поїхав у Палестину, щоб зробити потрібні документи. Після трьох днів очікування, нарешті перетнула митницю. Звідти палестинський пункт пропуску, Єрихон, таксі і ми вдома".
В країні розмовляють арабською мовою, яка має чимало діалектів. Англійську розуміють хіба-що поверхнево. Тож українка перший час спілкувалася мовою жестів.
"Намагаюся говорити сучасною арабською. У вивченні допомагає чоловік - час від часу стараємось розмовляти з ним тільки арабською. Також в мене є свій особистий словничок в нотатках телефону, де записую невідомі слова та фрази. Періодично їх переглядаю, щоб запам'ятати. В перший період мій словник налічував кілька слів та фраз привіт- "мархаба", добрий день - "ассаляму аллейкум", як справи - "кіф халяк", мене звати Юля - "ана есмі Юля" та до побачення - "ма аль-саляма".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Вечеря обходиться в 150 євро" — українка розповіла про життя в Німеччині
За словами українки, довелося звикати майже до всього. Стиль життя, поведінка людей, їжа - все інше.
"Є багато плюсів - постійно свіжі сезонні фрукти і овочі, надзвичайно приємні люди, які завжди прийдуть на допомогу. Якось закупляючись в супермаркеті, з чоловіком підійшли до каси. Я за звичкою почала складати всі продукти в пакет. Чоловік зупинив мене і сказав: "Залиш. Зараз все зробить спеціальний працівник". Касир усміхнувся. Напевно зрозумів, що я іноземка. Після того продукти в пакетах, які всюди дають абсолютно безкоштовно, ще й піднесли до автомобіля".
"Не можу звикнути лише до шуму. Палестинці, як і всі араби, гучні та емоційні. З цим нічого не зробиш. Ще будучи вдома в Україні завжди любила зранку виходити у двір, сісти на дерев'яну гойдалку і слухати спів пташок і шум листя. Цього мені сильно бракує".
Українка Наталія Мерецька з Києва три роки мешкає у селі Адорп, що в Нідерландах. Влаштувалася працювати листоношею у сусідньому місті Алмело. Про особливості своєї роботи розповіла Gazeta.ua.
2 
1
Коментарі