Фото: Валерій Шмаков

У рамках 26-го Book Forum говорили про волонтерство та про культурні експансії в Україні, зокрема на Донбасі. Письменники Сергій Жадан та Андрій Курков розповіли про проект "Схід читає", який започаткували разом із Українським інститутом книги, та про бібліотеки у прифронтовій смузі.

"Влітку 2014-го, коли українські війська почали звільняти окуповані території Донбасу, їздив туди спілкуватися з цивільним населенням. До війни усе культурне життя було зосереджене у Донецьку та Луганську. Люди потребували інтеграції у мистецьке життя. Йшов до місцевих бібліотек, організовував презентації та зустрічі письменників, де радо приймали книжки, які привозив із собою. Ми збирали та возили їх на Донбас цілими автобусами, - розповідає Сергій Жадан. - У цьому не було потреби, але з мого боку це був жест солідарності. "Ми - з вами, ми вас підтримуємо". ПІсля створення Інституту книги почали думати, як нашу діяльність поєднати. Це все вилилось у торішньому проекті "Схід читає".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Має бути системна державна політика" - В'ятрович розповів про мову

"Коли ми приїхали до Слов'янська з проектом до університетської бібліотеки, був аншлаг. Перші ряди займали солдати, волонтери та добровольці, усе решта - жителі міста. Ті, хто ходили на зустрічі, - люди, які мають проукраїнську позицію. Ті, хто їх уникає, звісно, "сповідує" сепаратизм. Востаннє з читаннями ми були у січні у Щасті. Там мав дещо інший досвід, - розповідає Андрій Курков. - Прийшли люди у балаклавах. Казали, що важливо, щоб їх не бачили на зустрічі, але дякували за роботу та подію. Звісно, вони були із ворожого табору. Книжка зближує. Якщо погані дороги, - рятує книжка. Якщо книжки нема, - то і дороги не врятують".

 

"Ходить неофіційна інформація про те, що буде скорочена фінансова підтримка від держави для Інституту книги та книговидання. Це питання турбує бібліотекарів, що тут, що на Донбасі. Вони говорять про це не прагнучи власного збагачення, а з ідейних позицій. Бо кошти, що виділяються із держави, ідуть на збільшення та оновлення фонду бібліотек. Мій досвід спілкування із бібліотекарками на Донбасі показує, як сфера може поміняти світосприйняття людей, як може просунути їх у розвитку та розумінні ідей. Дуже приємно спостерігати, як із типових районних книгосховищ вони перетворюються на культурні центри, куди приходять спілкуватись прості люди. Вони перетворюються на місце дискусій і клубів за інтересами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Люди 14 місяців ховалися в каналізації - розповіли про Голокост

Типовий бібліотекар у прифронтовій лінії - старша за віком людина, часто жінка. Яка працювала там ще до війни. Залишилась там і зараз. Вчиться працювати із ґрантодавцями, із авторами та меценатами, адаптується під сучасні економічні та політичні течії. Інакше твоя бібліотека нікому не потрібна. Моя улюблена - у місті Дружківка. Її перетворили на неймовірний культурний центр. Бібліотекарі не лише оновили фонд, вони започаткували понад 40 гуртків для дорослих і дітей. Є навіть заняття аеробіки для пенсіонерів. Чи у бібліотеці у Станиці Луганській, яка була за 500 метрів від сепаратистів, просто збирались люди, щоб поговорити-подумати. Навідувався туди часто. Глянув у фонди, запитав, що передплачують. Це була "Новая Газета", "Комсомольська правда в Україні", "Бульвар". Усе російськомовне. Жахнувся, і передплатив їм "Український тиждень", журнал "Країна", "Газету по-українськи". От вони досі зачитують ці видання до дірок. І думають у іншому напрямі", - каже Жадан.

 

"Та бібліотека знаходиться майже одразу біля річки та переходу на лінії розмежування. На одній із стін була мозаїка, ікона. Снайпери стріляли по ній, тренувались. 6 місяців під час активних бойових дій не було електрики. Місцеві сходились туди, читали при свічках. На півроку бібліотека стала Ноєвим ковчегом, прихистком від війни. Коли електрику повернули, люди знову повернулись до телебачення. Сумне явище. Але бібліотеки - це ті місця, які можуть стати майданчиками для дискусій та освітіми центрами. Тому важливо їх підтримувати", - доповнив розповідь Курков.

×