Письменник 89-річний Олександр Сизоненко згадує про Ліну Костенко: "Ми вперше познайомилися дивовижно. В Москві на з'їзді. Вона вчилася в літінституті імені Горького. Приїхали ми з нею на з'їзд у Москву. Ми жили в готелі "Україна" - спустилися в їдальню. Вранці спускаюся на сніданок перед тим. Як іти в Кремль. Вона сидить - кава, шматочок сиру маленький, булочка, і сигарету тримає. І оглядається кругом, де б припалити. Я підходжу до неї - у мене якраз закінчився камінчик у запальничці. Тоді сірники достаю - чирк! коло самої її сигарети, і сірка як одскоче, і їй ледь в око не потрапила. Вона на мене скривилась: "Фу! Теж мені кавалєр!"
На той час Ліна Костенко надрукувала першу добірку віршів російською мовою в журналі "Советская Украина".
"Коротко, як діагноз - такі потрясаючі у неї вірші, - захоплюється Олександр Сизоненко. - Я серед ночі розбудив сестру і читав до ранку їй ці вірші Лінині. До того вони були вже з першої публікації потрясаючі. Коли підсів до Ліни там у Москві, я їй сказав, що прочитав її вірші, і шкода, що пише російською. Вона глянула на мене строго і сказала: "Заблукала. Це випадково я написала російською. Я українська поетеса і писатиму українською мовою, і цій публікації не надаю ніякого значення". Отак познайомилися. І зразу я сконфузився перед нею. Більше після того російською не писала".
Інтерв'ю з 6-ма друзями Ліни Костенко читайте в №166 журналу "Країна" від 4 квітня.
1 
4880
Коментарі
28