Вєрка Сердючка дуже близька до п'єс Леся Подерв`янського

Прощання з публікою – розповсюджений маркетинговий хід у музикантів. В зникнення Вєрки Сердючки не вірю. Можливо, буде прощальний тур Андрія Данилка в тому впізнаваному образі. Час помінявся.

Відчуває, що смерть й сміх це складні для поєднання речі. Андрій глибоко переживає війну. Для нього, на відміну від деяких артистів, які відгороджуються, це не закрита тема.

На три роки пішов із концертного простору.

Можливо, Сердючка переживе перезавантаження і явиться в якійсь іншій формі. Може, навіть поміняє ім'я. Все йде саме до цього. Було б дивно Андрію Данилку з його талантом остаточно поховати такий проект. Якби Данилко був поверхневою і безвідповідальною людиною, то зробив би шоу в три рази дорожче. Це б теж, насправді, сприймалось. Передусім артистичні амбіції штовхають його зробити якийсь не стандартний хід.

Як у випадку з більшістю арт-продуктів, а я Сердючку можу назвати цим словом, більша частина аудиторії не особливо задумується, чому радіє. Просто отримує енергію й відповідає своїми емоціями на концерті. Сердючка багатошарова, різнобічна. Надихає людину, яка відчуває саме українцем. В тому смислі, що цей яскравий персонаж презентує світу зріз нашого менталітету. Бачимо це за результатами Євробачення 2007, яке продовжилось туром по Європі, запрошенням у Голлівуд . Це позитивний, яскравий ефектний бік проекту Сердючка. Бо якщо країна не пропонує зовнішньому світу щось, що запам'ятовується конкретним культурним акцентом, її не існує ні на мапі, ні в людській свідомості. Інша справа що і як презентує. І тут щодо Сердючки в будь якої мислячої людини буря емоцій. Данилко талановито презентує дотепність українців. Вміння гнучко реагувати на речі, які в інших народів викликають трагедійні відчуття. Здатність посміятися над проблемою і піти далі, без драми. З іншого боку мені не здається абсурдною критика людей, які вважають, що Сердючка – це концентрація російських стереотипів про те "які хохли смішні". Тобто негативний, побічний ефект у цього явища для сприйняття українців зовні існує.

Від небезпеки того, що якийсь артист може нанести шкоду країні, ніхто не застрахований. В теперішньому інформаційному світі сенси викривлюються дуже швидко, достатньо вигадати схему.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільм про шлях Вєрки Сердючки на Євробачення підірвав інтернет

Сердючка в цьому смислі більш яскрава, виразніша. Дає приводи більше, ніж менш талановиті артистичні проекти. З іншого боку можу порадити тим, кому вона не подобається: вкладіться інтелектуально морально, фінансово і створіть правильний проект. Завжди найдостойнішою відповіддю на те, що тобі не подобається, – це зробити альтернативу, яка буде до смаку.

Чим більш щось яскраве і неординарне ти робиш, тим більше довкола тебе думок збереться. Бо чіпляєш найрізноманітніші емоції, досвіди, комплекси. Данилко з Сердючкою вступив у невидимий обмін думками з людьми, які з найрізноманітніших кутів на нього дивляться. Природно, що реакція їх дуже різна.

В таких випадках ключовий момент – це наявність потенціалу артистичного і таланту.

Данилко доволі скептично говорив про Дзідзьо. Я бачив виступ цього проекту. Звертав увагу не тільки на самі пісні, а й на те, як вони спілкуються з публікою до і після номерів. Я б хотів посміятися, але мені не смішно. От відео вони роблять кумедні. Їхні кліпи, як мініфільми. За допомогою монтажу можна погратися зі смислами. На сцені, це щось таке тривіальне, школярські спроби розсмішити.

Мені здавалось, що вінницький гурт ТіК на початку мав потенціал. Але вони не стали з цього робити якогось шоу. У них просто набір пісень для запальних гулянок і все. Гурт рівня районного будинку культури. Може створити настрій, налаштувати на позитивну хвилю, але вибуху, на який здатен Данилко, вони не видають.

Оля Полякова намагається жартувати. Зі своєю аудиторією це чудово проходить. При всіх успіхах, це все одно не рівень Вєрки Сердючки. Не стає архетипом.

Є цікавий культурологічний феномен – репери з Харківщини "Курган і Агрегат"

На відміну від Данилка не особливо розбираються в профілактиці суспільства через гумор.

Для них творчість це веселуха. А я, спостерігаючи збоку, розумію, що їхні пісні про село – це спроба через жарт, демонстрацію своєї недолугості спробувати вийти за межі провінційності. Цей проект показує те, як ти можеш, подивившись на себе з боку, побачити якісь свої риси й вирішити: жити тобі з цим, чи щось поміняти.