Під час карантину театр це найбезпечніше місце - режисерка

Спектакль "MIŁOŚĆ/ Любов" київського театру "Золоті ворота" став найкращою виставою камерної сцени 2019 року за версією Всеукраїнського фестивалю-премію "ГРА" Це друга нагорода театру від "ГРИ", минулого року постановка Стаса Жиркова "Тату, ти мене любив?" отримала спеціальний приз премії. Про "Любов", життя театру під час карантину та найближчі прем'єри розповіла директорка-художня керівниця "Золотих воріт" Ксенія Ромашенко.

 

Постановку "MIŁOŚĆ/ Любов" у вашому театрі здійснив польський режисер, Миколай Миколайчик. Як склалася ця співпраця?

- З Миколайчиком познайомились у 2018 році на театральній академії в Мюнхені. Бачили його роботи як він працює. Використовує цікаву форму пластичного фізичного театру. Декілька наших артистів брали участь в академії, він зробив з ними невеличкий ескіз на тему любові. Якраз минулого сезону ми запросили польсько-білоруську продюсерку Марину Дашук. Вона знала Миколая, допомагала в репетиціях, з перекладом, бо режисер розуміє трохи українську та англійську мови. За три тижні зробили цю постановку. Її співтворцями є Миколайчик та самі актори - вони приносили свої пропозиції, історії на цю тему. А Миколай відбирав і оформлював, що увійде у виставу.

Про що вистава?

- Йдеться не про метеликів у животі, валентинки з сердечками чи цукрово-букетний період. Це погляд на любов з різних сторін. Що вона буває жорстокою, нерозділеною, болючою, і водночас тендітною, ніжною.
В цій виставі втілено дуже багато особистих історії акторів та епізоди з особистого життя Миколая. Всі вони переплітаються. Також використовуються філософські цитати з тексту Сент-Екзюпері "Цитадель".
Є історії знайомства в метрополітені, підіймаються питання довіри один до одного. Мене зачепила історія жіночої любові на грані істерії - коли ти кохаєш і не можеш визначити, це любов чи страждання. Справляє сильне емоційне враження. Всі історії витікають одна з іншої. Загалом це дослідження в якому можемо побачити, що у кожної людини любов може мати всі ці грані та аспекти.

 

Постановку називають постдраматичною.

- Здебільшого через спосіб існування артистів і подачу. Це жива історія, яка народжується тут і зараз. За відсутності драматургії як основи, тобто певної п'єси, тексту, вона є постдраматичним малюнком, збирає в собі різні засоби хореографічної та пластичної виразності. Вся ця комбінація разом з філософськими уривками й утворює постдраматичний театр.

В грудні ви провели Міжнародний конгрес "Театр крокує Європою", де обговорювали виклики для театру в часи кризи. Що відбувається під час карантину в театрах інших країн?

- До конгресу долучилося багато наших колег з Німеччини, Польщі, Литви. Ми обмінювалися досвідом, як переживають різні країни цю кризу. На театри, як і на всю культурну сферу, впливають не лише пандемія, а й фінансова та політична ситуація. Це торкнулося всіх. Кращі справи у німецьких театрах, вони мають технічне забезпечення, що дає змогу швидше робити нові проєкти. У нас неможливо фінансово самостійно зробити нові постановки, це більше грантова історія. Яка дуже затягується у часі, бо гранти пишуться на початку року, а отримуються наприкінці. І для реалізації залишається мало часу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Україні досі сприймають культуру як сферу обслуговування - режисер

 

- Особисто у нас позитивний кейс. Це участь у трьох європейських фестивалях: польських Wschód Kultury в місті Білосток, Retroperspektywy в Лодзі і фестиваль комедії COM•MEDIA / COM•MOON•A в литовському Алітусі. Зроблено дві відеоверсії вистав - "Тату, ти мене любив?" і "Отелло/Україна/Facebook". Якісний відеопродукт, навіть кіновистави - той мікс, що виникає в часи онлайн формату. У нас розробляється ще декілька записів вистав і платформа, на якій ми зможемо запускати платні трансляції. Звісно, це інші доходи, ніж від офлайн діяльності. Сподіваємося, що локдаун у січні буде лише три тижні, і вже до цього готуємося.

Також у нас відбуваються театральні читання, ми постійно перебуваємо на зв'язку і в діалозі з глядачами і колегами. Надзвичайно активні в соціальних мережах, це для нас не стало чимось новим, і саме зараз такий формат необхідний. Він не впливає на фінансовий розвиток театру, але виконує його основну функцію - тримати зв'язок з публікою і продовжувати спілкування.

Чи готові глядачі сьогодні ходити в театр?

- Ситуація показує, що люди з осторогою йдуть в театр. Хоча сьогодні це найбезпечніше місце. Якщо придбали квиток і не можете відвідати виставу, ви можете його обміняти. На відміну від квитків в кіно, на концерт або літак. Гадаю, усвідомлення того, що театр є найбезпечнішим місцем прийде до людей з часом. Тим більше "Золоті ворота" - камерний театр, ми приймаємо не більше 20-25 глядачів. І фактично кожна вистава триває всього півтори-дві години. Це ті комфортні умови, які ми змогли створити для глядачів в часи карантину.
Загалом за період карантину випустили три вистави. Локдаун вже не такий болючий з психологічної точки зору, ми розуміємо, до чого готуватися. Оскільки дати відомі заздалегідь, легше вибудувати роботу, без екстреної заміни вистав. Однак, стверджувати про оптимістичні прогнози до завершення сезону теж не можу.

Які ваші плани та найближчі прем'єри?

- Продовжуємо реалізовувати намічене. 19 та 20 грудня у нас прем'єра вистави "Таргани" режисерки Анни Турло. Після цього до постановки приступає Стас Жирков. Буде робити виставу із Віталіною Біблів. Що саме ставитиме - поки тримаємо у секреті. Можу лише сказати, що це сучасна драматургія, за твором українського письменника. Прем'єра запланована на кінець лютого-початок січня.

Нам довелося змінити міжнародні плани. До нас мала приїхати литовська режисерка, працювати над виставою. Перенесли це на наступний сезон.

 

Розкажіть детальніше про "Тарганів".

- Йдеться про проблему еміграції, яка існує не тільки в Україні. Як вона впливає безпосередньо на людей, а не на країни, з яких чи в які вони емігрують. Що відбувається з людиною в момент, коли вона стає емігрантом. Це своєрідне дослідження. Ми розбираємося в темі, як саме культурні діячі емігрують і як реалізується їх життя на новому місці . Велика кількість театральних діячів, митців, композиторів, музикантів змінюють професію. Талановиті люди перестають займатися культурою, тому що у новій країні вони не мають такої можливості. Так само як не мали її у себе вдома. Фактично ми втрачаємо певний культурний пласт. Або, навпаки, вони здатні реалізуватися десь і не можуть зробити це на Батьківщині, бо їх тут не приймають, не чують. Цей момент є важливим соціальним аспектом сьогодні, тому ми про це говоримо. Напередодні прем'єри запустили соціальні ролики, показуємо, як живуть творчі особистості, коли емігрують в іншу країну, яку професію опановують і ким працюють. Також троє молодих талановитих акторів - Богдан Буйлук, Володимир Ковбель, Владислав Оніщенко - зробили музичне оформлення вистави. Вони написали музику та виконують її на сцені.

×