В Одеському музично-драматичному театрі імені Василя Василька у час повномасштабної війни поставили виставу за п'єсою Наталі Ворожбит "Саша, винеси сміття". Репетиції проводили в бомбосховищі. Для показу обладнали місце під сценою. Сценічне коло додає символізму - його повороти вказують на зміну часу у виставі.
Gazeta.ua поговорила з режисером-постановником, головним режисером театру Максимом Голенком - про те, чому виникла ідея зробити виставу та які меседжі вона несе.
П'єсу Наталя Ворожбит написала 2015-го. Сюжет обертається навколо початку російсько-української війни. Полковник Саша раптово помирає, а потім ввижається дружині та прийомній доньці. За життя полковника обидві жінки соромилися, що він військовий, критикували за "невміння жити та заробляти". Після смерті переконують його повернутися. Покійний пояснює, що "звідти вороття нема". Приходить лише тоді, коли в Україні починаються бойові дії, росіяни анексують Крим, наступають на Донбас, за сюжетом.
У п'єсі дія завершується 2014 року. Фінал лишається відкритим. У постановці Голенко додав нові штрихи. Події після смерті Саші переносяться в наш час, відбуваються на тлі повномасштабного нападу росіян 2022-го.
"Дозволили собі вольність - перенесли дію на вісім років вперед. Одразу стало ще болючіше, обросло сьогоднішніми реаліями", - розповідає режисер.
У виставі підняли питання феномену української армії - ставлення до військових від здобуття Незалежності і до нападу Росії.
"Цікаво було дослідити певну історію непотрібної людини, поза часом. Коли ти військовий і потрапляєш у 1990-ті - почуваєшся іхтіозавром. Всі поспішають, роблять гроші, і здається, тільки ти не на своєму місці. Бо тебе вчили лише Батьківщину захищати - а це нікому не потрібно. Пам'ятаю, коли у дев'яності ми віддавали ракети, які, до речі, зараз прилітають по Одесі, - тоді не розуміли, навіщо взагалі армія. Люди, пов'язані з військовими речами - здавалися чимось дивним, незрозумілим, зовсім не потрібним у ХХІ сторіччі. А зараз з'ясувалося, що армія - єдине, що в цій країні працює як належить. У виставі показуємо зрізи життя-смерті військового. Коли він не потрібен був у родині, як після смерті почав обростати легендами. Остання частина - коли він різко всім знадобився", - розповів Максим Голенко.
За сюжетом, героїні періодично забувають, що Саша помер - просять його винести сміття. На афіші вистави замість непотребу в сміттєвому кошику художниця Юлія Заулічна зобразила залишки техніки ворога, зброю, ракети.
"У нас таке метафоричне сміття. Оце все гівнище, яке зараз лишилося після росіян - нескінчені спалені остови танків. На афіші, крім того, зобразили ракету з написом "За дітей" - мені від неї кожен раз робиться моторошно. У фіналі вистави, коли героїні згадують про сміття - з'являється дитина, Сашин онук, і це сміття нарешті виносить. Така спадковість поколінь", - розповів Максим Голенко.
Головні ролі зіграли Олександр Самусенко, Нінель Наточа та Інна Бульботко. Показ вистави був закритий - для акторів, представників ЗМІ.
"Зараз воєнна адміністрація не дозволяє проводити вистави з глядачами. Сподіваємося, що із середини травня отримаємо дозвіл. Багато охочих із волонтерів та ЗСУ, та й одесити загалом хочуть подивитися", - розповідає режисер.
У планах також влітку зробити тур містами Західної України, показати ще одну прем'єру, репетиції якої перервала війна - спільний проєкт театру Василька та київського "Дикого театру".
"Зараз "Дикий" теж завис. В цих умовах не можемо гарантувати безпечні покази. Можливо, влітку, якщо в країні трохи спокійніше підуть справи, зробимо маленький тур . Хочемо показати виставу "Бука" за п'єсою Лєни Лягушонкової. Визначили жанр як стендап-кабаре про секс, соплi, сльози, любов. Це такий український аналог бродвейського стендапу Fleabag. Драйвовий спектакль, дуже потрібний, такий трохи "жіночий". Гадаю, що він зараз би зайшов, трошечки підбадьорив людей", - розповів режисер Максим Голенко.
Більше про постановку "Саша, винеси сміття", а також про те, як театри живуть у час війни, які вистави планує режисер ставити в Одесі та в чому проблема репертуару українських театрів - читайте в інтерв'ю з Максимом Голенком на Gazeta.ua.
3 
4880
Коментарі