В США люблять вирішувати чужі проблеми - режисер Семен Мозговий

6

Це ціла субкультура. Учасники живуть швидкістю, рекордами. Вивчають, як звучить мотор, що ти можеш зробити як людина з мотоциклом. Це їх пристрасть. Гонщики збираються в Бонневілі разом, є багато дідів, вони прикольні чуваки. Окрім моїх героїв, з України були ще команди з Харкова та президента Київського автомотоклубу Сергія Малика. Макс та Назар зійшлися, бо обидва спеціалізувалися на мотоциклі Іж-49, "крутили" його сім років, і на ньому поїхали на змагання. Виступати в категорії "Vintage Gas". Я подумав, що може бути цікавий поворот.

Не настільки, але все подобалося. Було навіть питання, чи достатньо швидко зможе поїхати мотоцикл з Назаром чи Максимом через їх вагу. Тоді я б як найлегший мав сісти на мотоцикл і поставити рекорд в якості одного з пілотів. Я не експерт в цій темі. Але знімаючи, хотів зробити стрічку, яка була б цікаво і для гонщиків. Щоб вони подивилися фільм і сказали "класне кіно".

 

Коли їхали на змагання, гадали, поб'ють рекорд чи ні. Неможливо було спрогнозувати. Це був виклик для мене, спортивний інтерес. Фільм йшов двома шляхами. В будь-якому разі мала статися драма. Склалося як склалося. Навіть додало причетності. Про те, що коли нічого не просиш і життя дає. Або просиш багато і життя не дає. У хлопців є жага до рекордів. У фільмі рекорд поставив Назар. Наступного року Макс поїхав і побив його досягнення. Ще одна тема - Назар після змагань залишився у США. Макс мені говорив, що він кинув батьківщину. Водночас сам він втратив друга.
Ці два хлопці дуже різні. Але, як на мене, один одного доповнюють. Не поставили б рекорд поодинці. В них вийшла кооперація заради досягнення мети. Життя йде далі, і у них є вибір, жити минулим чи майбутнім, мріями чи реальністю.
Почав працювати над фільмом навесні 2017 року, а останню сцену знімав влітку 2019 року. Загалом 30 знімальних днів. Рекорд ставили у 2018-му. Пощастило, що у 2019-му оператор Сергій Стеценко поїхав для іншого проєкту в Америку, і відзняв мені Назара, який залишився там жити. Спочатку було страшно, що ми нічого не зняли, що в кіно немає історії. Думав, як з цього скласти фільм. Коли прийшли нові матеріали, нарешті зрозумів.

 

Ми ледь дісталися. Загубили техніку, вона залишилась в Парижі. Частина команди не приїхала взагалі. Але в Америці люди люблять вирішувати чужі проблем, це країна можливостей. Вартість ліцензії зйомки телевізійного чи документального проєкту на Бонневілі коштує 5 тисяч доларів. Але нас записали як фанатів команди, а це 950 доларів. Хотіли орендувати пікап, ніде не знайшли. Таксист, який нас підвозив, дізнавшись про проблему, зателефонував знайомому у прокат. Сказав, є гості з України, яким потрібен пікап. Так ми отримали автомобіль. На відміну від українців, американці готові брати відповідальність за інших. Це нас врятувало.
У нас знімали двома камерами, в США - трьома, я також був оператором. Є у фільмі й постановочні моменти. Наприклад, заборонено знімати, як учасник на Бонневілі встановлює рекорд. Проїзди Назара і Макса соляною пустелею ми знімали окремо, пізніше. Це не вплинуло на картинку. Так, Макс переживав гіркоту, бо не встановив рекорд. Але він був в шоломі, і його емоцій не видно.

 

Якщо трек звучить до 30 секунд, в Америці можна не платити за використання. Це називається цитування. Основний хіт стрічки - "Їхали чумаки" від гурту "Даха Браха". Грає, коли Назар і Макс приїжджають в Америку. Спочатку я думав, що знімаю веселе кіно про рекорд і швидкості. Але в процесі відчув, що це не весело. Хотілося показати за допомогою цієї композиції складну емоцію, страх і надію.
Музику до фільму написали грузинські композитори Лука Лебанідзе та Звяд Мгебрішвілі. Вони самі мене знайшли і запропонували співпрацю Виявилося, мають власну студію звукозапису. Початкова версія музики до фільму мала багато грузинських народних інструментів. Я лише зменшив їх кількість.

 

Це відкриті кордони для творчості та уяви. Завдання документаліста - вхопити момент, що вже ніколи не відбудеться. Для мене було важливо, як це зробити та що за цим може стояти.

Пофарбувати екстер'єр гаража, його двері - це були гроші "в трубу". Вирішив, що буде некрасиво по картинці. Зрештою, кадр не увійшов.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Донбас можна показати так, що буде схожий на Сирію

Знімаю третій фільм, чорно-білий ігровий дебют "Свято хризантем". Психологічна фантастика. Про жінку, яка вижила в епіцентрі ядерного вибуху, але втратила особистість. Її лікують, намагаються зрозуміти, що відбувається. Була цілителькою, вирощувала хризантеми. Це мій оригінальний сценарій, футуристична антиутопія. Медитативне споглядальне кіно.

 

Сприйняття майбутнього сьогодні змінилося. У ХХ столітті панувало утопічне мислення, що все було добре, люди стануть просвітленими, підкорюватимуть космос. Зараз зрозуміло, що ми прямуємо в інший бік, і невдовзі може бути кінець. Це збігається з тим, що я знімаю. Завершити фільм планую у 2022 році.
Частину картини зняв на Балканах. Обрав шедеври монументального мистецтва у Північній Македонії, Сербії та Боснії і Герцеговині. Вони вражають своїми масштабами та футуристичними формами, а також є символами нового світу після пережитих людством жахів Другої світової війни.
Одночасно готуюся до документального фільму, досліджую тему. Хочу зняти американські резервації та закинуті колоніальні місця. Розказати про тріщини між колоніальним і постколоніальним світом Америки, як це поєднується з персональними історіями.