Художник з Житомира Юрій Камишний поєднує картини з інсталяціями. Пише пейзажі й натюрморти, які оправляє в оригінальні рами: вмонтовує в рами елементи побуту - клямки та засуви, серпи, деталі від прядок, бутлі з сільським самогоном, квіти й насіння. Речі для картин художник знаходить на горищах, коморах, іноді їх йому дарують.
"Час залишає на цих предметах прекрасні сліди-іерогліфи – подряпини, тріщини, впадини. На картинах вони продовжують жити далі". У кожну роботу Юрій Камишний вставляє хоча б один цвях. Іржавий цвях створює особливий колорит у роботі. Адже в побуті, який так любить змальовувати художник, цвях - це скріплювальний механізм.
Дорогі рами художник не купує, тому що вони йому просто не потрібні. Справа не в грошах. Просто куплена рама знеосібнює твір.
"Мені завжди хотілось зробити раму не бронзову як в давнину, а з буденних людських речей - говорить майстер. – Перші рами були дещо примітивними я додавав якісь невеликі елементи, деталі. Та, з часом, я захопився й тепер мені хочеться робити їх більш витонченими, грандіознішими, масивнішими, щоб найкраще передати мої відчуття, думки, любов та доповнювати зміст моїх картин особливим смаком".
Виставка картин Юрія Камишного "Картина і рама" відкрилася у Національнмоу музеї Тараса Шевченка в Києві.
"У нас такі самі були клямки в старій хаті", - оглядає картини 60-річна Лідія з Київщини. Жінка нахиляється і розглядає кожну деталь, вмонтовану в раму.
"3D-картини..." - ділиться враженнями пара молодих людей.
Найбільше на картинах Юрія Камишного українських хат.
"Я чую їхні голоси… І я слухаю їх. Слухаю, що розповідають мені хати - їхні історії з болями й радощами" - каже художник.
Юрій багато мандрує. Очеретяні і глиняні хати, які бачить, називає "храмами людського життя". З поїздки Індією привіз старі рупії і мушлі, які вмонтував у картину із зображенням індуських дівчат.
1 
4880
Коментарі