9 лютого 2005-го в 61 рік від хвороби серця в Києві померла Герой України співачка Раїса Кириченко.
Раїсу Кириченко знали за піснями "Пане полковнику", "Я козачка твоя", "Мамина вишня", які часто лунали по радіо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий пам'ятник Раїсі Кириченко на неї не схожий
Народилася вона на Покрову 14 жовтня 1943 року в селі Корещина Глобинського району на Полтавщині, хоча в паспорті стоїть інша дата – 14 листопада. Але мама пекла коровай для доньки саме на Покрову і переконувала, що в сільраді помилилися, коли записували. Воно й не дивно – війна.
У родині було іще четверо братів, пізніше приєднався батько, що повернувся з фронту. На все життя в Раїси лишився спогад про колючу батьківську щоку і ляльку, яку той привіз у подарунок.
Дівчина сама освоїла батькову гармоніку і часто любила, залізши на вишню, виспівувати на все село. Вона співала скрізь: в шкільній самодіяльності, перед дітлахами, а згодом – і перед односельцями, які чекали, коли на сцену сільського клубу вийде Рая Корж, і вже тоді свято була переконана, що буде артисткою.
Такою й побачив її керівник хору Кременчуцького автозаводу Павло Оченаш, який приїхав у село з колективом. Раїса на той час закінчила семирічку і її забрали на ферму до телят та підміняти доярок. У 14 років їй доводилося видоювати по 12-14 корів, через її руки за дійку проходило до трьох бідонів молока. Пізніше, уже ставши відомою співачкою, вона ловила себе на тому, що уві сні її пальці за звичкою, стискалися. "Ти й уві сні корів доїш", - скрушно хитала головою мати.
Не так легко було добитися, щоб талановиту співачку відпустили в Кременчук. Батько довго оббивав пороги колгоспної контори, щоб отримати паспорт для доньки, але натикався на незмінне: "А хто корів доїти буде?".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вулицю Рози Люксембург перейменують на Раїси Кириченко
Зрештою, заповітний документ було отримано, і Раїса у складі хору Кременчуцького автозаводу вперше вийшла на професійну сцену. Тут, на автозаводі, кілька років пропрацювала контролером, закінчила заочно десятирічку.
.Саме пісня в 1962 році, коли дівчина перейшла з хору до ансамблю "Веснянка" при Полтавській філармонії, звела її з молодим баяністом Миколою Кириченком, який став її чоловіком. "Доленосна зустріч, кохання всього життя" – напише вона у спогадах. Та головне – це був і міцний творчий союз. Він був акомпоніатором, разом записали понад 200 пісень.
Згодом її примітив Анатолій Пашкевич, натоді керівник ансамблю "Льонок" і запросив молоде подружжя до колективу. Коли ж у 19687 році Пашкевич очолив Черкаський народний хор, він знову згадав про Кириченків. Для Раїси ж він написав і один зі своїх шедеврів – "Мамину вишню".
Раїса Кириченко прийшла у Черкаський народний хор одразу солісткою. Незабаром про молоду жінку заговорили і слухачі, і спеціалісти, і, хоч куди б приїжджав Черкаський хор, там у першу чергу питали: "А Кириченко співати буде?".
Доходило до курйозів: Раїсу Панасівну по півгодини не відпускали зі сцени, просячи співати і співати на "біс", а це руйнувало програму концерту. "Мамина вишня", "Журавка", "Два кольори" у виконанні Кириченко одразу ж стали народними.
В 46 років співачка отримала звання народної артистки України.
У 80-90 роки жоден офіційний концерт не обходився без участі Раїси Кириченко. Для інших це відкривало необмежені можливості для вирішення власних проблем. Раїса Панасівна ж лише раз, коли в неї запитали, що їй треба, відповіла: "Та мені нічого, а от якби до мого села газ провели, я була б дуже вдячна". Так і сталося.
Найбільшою ж її мрією було збудувати в рідному селі церкву – і ця мрія здійснилася в 2002 році, коли в Корещині засяяли бані Покровської церкви.
Безконечні гастролі, переїзди, ночівля в напівхолодних готелях чи потягах не могли не позначитися на здоров'ї. Ще у 80-х Раїса Кириченко перенесла операцію на нирках, після якої їй було рекомендовано поберегтися. Але яке там берегтися, коли люди не можуть жити без її пісні, коли заявки надходять з різних куточків Союзу, а на черзі – і закордонні гастролі!
Кілька разів життя її було на волосинці – коли автобус під час ожеледиці ледь не заїхав у прірву, коли в літаку, що летів із Улан-Батора, раптом відчинився люк, коли авто з артистами занесло на гірському серпантині.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Микола Кириченко залишив трикімнатну квартиру
1996-го Раїсу Кириченко госпіталізували в Київський інститут хірургії і транспланталогії нирок. Майже рік вона лікувалася зі змінним успіхом, кожне покращення використовуючи для виходу на сцену. І пісня справді лікувала краще за будь-які медикаменти, хоча вирок був однозначний: необхідна трансплантація обох нирок. Необхідні операції погодилися провести в Бремені, але для цього потрібні були гроші, та й часу було вже обмаль. І тоді по радіо прозвучало звернення Емми Бабчук до людей з проханням підтримати співачку. Люди відгукнулися, часто несучи в лікарню до Раїси Кириченко останнє.
Німецькі лікарі, вражені мужністю і витримкою співачки, запропонували їй пройти іще двотижневий курс реабілітації в клініці безкоштовно. Але для трансплантації органів у Німеччині потрібна була одна умова – німецьке громадянство.
Кириченко відмовилася, пояснивши це просто: "Люблю свою маму, люблю чоловіка і понад усе інше люблю свою Україну". На останню, найвідповідальнішу операцію, яку в Києві провів Євген Баран, Раїса Панасівна пішла своїми ногами, сама підтримуючи й заспокоюючи хірурга. А після операції – знову на сцену.
Доля подарувала Раїсі Кириченко іще 8 років плідного творчого життя, десятки концертів, нових пісень. "Я вдячна всім, хто вимолив мене у Бога", - казала в ті дні Раїса Панасівна. І мало хто здогадувався, що за кулісами вона часто просто падала на руки чоловікові, який не відходив від неї й на крок.
Востаннє на сцену Палацу культури "Україна" Раїса Кириченко вийшла 25 листопада 2004 року. Її сольний концерт називався "Раїса Кириченко благословляє друзів".
Через 8 років після її смерті не стало чоловіка. Сусіди розповідають таке:
"У хаті прибирав, сам собі стірав. А їсти йому готове привозили родичі із Землянок, сусіднього села. Він усю жизнь на дієті держався. Насипав дві ложки каші, яєчко варене. Пару кружелець ковбаски, шо аж світяться. А пізніш мені признався, що все може їсти і по багато. Тільки не може при Раї, щоб її не соблазнять. А втіхаря від неї не хоче. Готували тільки вдвох. Рая варила, Коля їй усе подавав.
Одна біда — дитини не нажили. Рая розказувала: була беременна. Та концерти пішли, пісні записували. Думалося, встигнеться. Потім захворіла на почки і вже не мала сили виносити дитину. Коля казав, мов і не дуже печалиться. У нього дві молодші сестри — Люба й Надя. То мати малого заставляла їх глядіти. А йому так хотілося на баяні грати.
Раю ніколи не ревнував. Мужики на сцені її як бачили, аж плямкали. Така красива жінка була. А Коля знав: до неї і торкнутися не можна. Хвороба мучила страшно. Він своє здоров'я ділив на двох. Глядів, мов за дитиною. Коли її не стало, за ним стільки жінок упадали. Хотіли на добро попасти. Всіх проганяв. Тільки Раю любив".
2 
4880
Коментарі