1 грудня 2012 року у Донецькому музично-драматичному театрі відбулась прем'єра вистави "Тьотя Мотя приїхала". Спектакль присвятили 120-річчю драматурга Микола Куліша. Інсценізацію його комедії "Мина Мазайло" створив режисер із Івано-Франківська Ігор Матіїв.
Службовець "Донвугілля"Мина Мазайло вирішив змінити своє прізвище, в якому вбачав причину своїх життєвих і кар'єрних поразок, на престижніше — російське Мазєнін, за сюжетом. Суперечка з цього приводу поступово переходить у сімейну дискусію і виходить на рівень глобальної проблеми. Батькові протидіє старший син Мокій. Юнак пишається тим, що українець. До того ж, на відміну від "шароварно-вишиватного" дядька Тараса, комсомолець, тобто прихильник прогресивних ідей. Аби вирішити проблему дітей і батьків, з Курська запросили авторитетну тітку Матрену. Саме з її вуст у народ пішов крилатий вислів "прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной".
Микола Куліш написав п'єсу "Мина Мазайло" 1929-го. У Радянській Україні в ці роки тривав так званий курс "коренізації". Володіти українською мали навіть двірники. Посадовців, які провалювали мовний іспит, звільняли без права отримувати допомогу по безробіттю.
Згортання українізації на початку 1930-х завершилось масовими репресіями проти національної еліти.
Комедія Куліша завершується офіційним наказом: "За постановою комісії у справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазеніна..."
Вистава 2012 року завершилася арештом НКВС усіх героїв п'єси.
"Розумний, міцний спектакль, - написала у Facebook про"Тьотя Мотя приїхала" київська театрознавиця Ірина Чужинова. - Сучасний, навіть злободенний. Час йде, а герої комедії все про своє - бути чи не бути українцями? Так і у нас все про те ж - так в Європу чи в Росію таки? І Донецьк слухає, регоче, думає. Поруч з нами сидів чоловік, один з його численних питань до супутниці: "А можна ось зараз аплодувати?" Це не в кінці сцени, а посередині, тобто на репліку. Питання цілком резонне, тому що актори відіграють і коми, і підтексти, і іронію. Поганих тут немає, є тільки хороші і дуже хороші. Володимир Швець - живий Мина і його сценічна дружина Олена Мартинова - яскрава Лина, їхні "діти" Максим Жданович - чудовий Мокій і Анна Якубовська-Васіна - Рина-локомотив. Тьотя Мотя - Олена Хохлаткіна. Ім'я та прізвище цієї актриси як знак якості, її хвалити - слів не вистачить. Ревний і справжній Дядько Тарас - В'ячеслав Хохлов), делікатна і точна Баранова-Козино - Ольга Заворотько. Лірична, смішна, трагічна, інтелектуальна Уля - Зоряна Дибовська.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Герої п'єси Олега Сенцова втратили цікавість до життя
Художник Андрій Романченко придумав і зробив відмінну сценографію. Барвистий агіт-вагон у фіналі перетворюється в арештантську "теплушку". У цьому вагоні є віконця, двері - чудове, просто кіношне "кадрування" простору якнайкраще працює з цим текстом - виходить такий швидкий і завзятий, хуліганський і веселий атракціон . Але головне, зрозуміло, те, що не грають клінічних ідіотів, як це люблять в театрі сьогодні, особливо в комедіях, а грають проблему. Вибору. Ідентичності. Совісті. Відповідальності перед тими, хто був і тими, хто буде. А режисерові - 28 років!"
З початком окупації Донецький музично-драматичний театр перейшов під контроль бойовиків, відмовившись у своїй назві від прикметника "український". Свої спектаклі ставить російською мовою.




















Коментарі