"Плем'я" Мирослава Слабошпицького знову вийде на екрани. 20 березня стрічку покажуть у столичному кінотеатрі українського кіно "Ліра".
Торік на світових кінофестивалях прогриміло кілька кінокартин зі Східної Європи. Стрічки збирали нагороди десятками і наробили багато шуму серед кінокритиків. Деякі з них навіть викликали одіозні заяви з боку політиків або скандал в Українському оскаровському комітеті. На дворі уже 2015, а вони й досі продовжують збирати нагороди. Тиждень тому "Плем'я" Слабошпицького отримало ще дві на Міжнародному фестивалі фільмів про кохання.
Режисер уже навіть збився з рахунку, скільки нагород зібрала його картина. Називає лише приблизну цифру, близько 40-а. І запевняє, що це ще не межа. Серед них три нагороди "Тижня критики" на Каннському кінофестивалі та приз за найкращий дебют від Європейської кіноакадемії. Чи не у кожній третій статті чи рецензії в американських і європейських медіа пишуть про нову кіномову в "Племені". А режисер Даррен Аронофські був настільки в захваті від стрічки, заявивши, що вона назавжди перевернула світ кіно.
Якщо означити фільм одним лише словом, то найвлучнішим буде "первинність". Не дарма вже сама назва викликає асоціації чогось первісного. Можна стрічку розглядати плоско, мовляв, автор "тумбочками по голові" у кінці поставив жирну крапку на українському суспільстві. Навіть кілька. Бо знаходимося ми у своєму первісному ладі, й нічого нам не світить. На розмовах у такому ракурсі починаю активно позіхати. Активно хропіти вже на моменті, коли хтось обов'язково скаже щось у стилі: "якою Україну ми показуємо Європі?"
Насправді у кожному другому фільмі про сучасну Україну, якщо він правдивий, можна розгледіти натяки на failed state. А якщо абстрагуватися від країни походження "Племені" і копати глибше, то можна відкрити щось значно цікавіше.
За сюжетом юнак потрапляє в інтернат для глухих. Там маємо закриту спільноту підлітків, яка фактично не комунікує із зовнішнім світом, спілкується між собою власною мовою (мовою жестів). Має багато фінансових та професійних обмежень. А отже, неодмінно створює свої закони та ієрархію у середовищі, щоб вижити. Хлопець намагається інтегруватися у нього, мусить підкорятися правилам. Крок уліво чи вправо — вигнання або смерть. Адже, щоб вижити, треба триматись разом, навіть попри те, що кимось заради племені можна пожертвувати.
Учасники племені керуються інстинктами, як вижити, як себе прогодувати, знайти зручне місце в ієрархії. Вони заробляють: грабують перехожих чи купе в потягах, займаються проституцією. Розподіл діяльності на суто жіноче й чоловіче. Для перших основне — молодість та краса, для других — сила і рішучість. Тому дівчата продають любов далекобійникам, а хлопці застосовують кулаки, відбираючи чуже.
Любов тут теж первісна. Герой Сергій закохується у дівчину керівника банди. Аня у той час працює повією, щоб назбирати грошей на еміграцію до Італії. Хлопець, наче й кохає Аню, після чергових любощів пропонує одружитися, завести дітей. На перший погляд те кохання якесь неоковирне. Водночас емоції тут оголені й чисті. З них знято лоск романтичних залицянь, квітів, флірту і млосних очей. Лишається тільки секс і бажання привласнити самицю. Тобто те, що було на початку або насправді лише й це лежить в основі стосунків між чоловіком та жінкою.
В одному епізоді Сергій убиває та грабує вчителя, водночас учасника банди. Після приходить у кімнату до сплячих дівчат. Будить Аню, розкладає перед нею на ліжку сотні вкрадених доларів і гвалтує її. Зрозуміло, що дівчина не може закричати, та й шуму ніхто не почує. Така якась дивна і тонка межа між любов'ю і насильством. Хлопець після великої авантюри, ризикуючи, начебто заради неї, вимагає винагороди. Він думає, що має на це право, заслужив, адже стільки грошей їй приніс. А це ж єдине, що їй потрібно.
Режисер долає у стрічці усі перепони інтимності. Крім оголеності емоцій, він насильно впускає глядача на особисту територію персонажів. Заняття сексом, підпільний аборт, навіть як героїня пісяє на тест на вагітність — усе це в кадрі. Дивитись таке незвично і складно. Не через те, що огидно чи страшно, моментами просто незручно, мовляв невиховано спостерігати за людьми у таких пікантних ситуаціях. Але часом здавалось, що творцям фільму дуже хотілось здивувати глядача, який уже все на світі побачив, епатувати, щоб аж викликати запаморочення у голові чи нудоту.
Кадр:
Сцена сексу між Анею та Сергієм у позі № 69 — незабутня. У кінотеатрі хочеться сховати кудись очі, водночас сцена композиційно виглядає дуже красиво. Наче втілення сил інь і ян. На більшості афішах фільму саме цей кадр. За словами Слабошпицького, один із журналістів після Канн написав, що 69 — неофіційна поза Каннського кінофестивалю.
Діалог:
В одній сцені Аня з подругою сперечаються, звісно, мовою жестів. Можна лише здогадуватись, про що вони говорять. Але цей діалог настільки динамічний та інтригуючий, акторки постійно змінюють свій темпо-ритм, що звичайних слів не потрібно. Вони мусять дивитись одна на одну, не можуть відвертатись чи потупити очі, щоб порозумітися. Тому дівчина повинна стукати Аню, щоб та подивилась на неї. Вона ображається, що та не відверта з нею, не відповідає стандарту справжньої товаришки.
Сцена:
Сцена підпільного аборту дуже складна емоційно та психологічно. Під час показу з кінотеатру хтось виходить, багато просто впираються спинами у стінку, закривають очі. Навколо цієї сцени багато суперечок, мовляв, навіщо було все так реально показувати. Режисер дуже гордий цією сценою, бо вона вартувала великої підготовки та технічного новаторства. Тому й дуже болюче сприймає критику. На одній з прес-конференцій дозволив собі неетичний закид, що по реакції на цю сцену зрозуміло, хто з жінок робив аборт, а хто ні. Цікаво, що тоді говорити про чоловіків, які відверталися чи покидали покази саме на цій сцені?
Сцена все-таки наштовхує на моралізаторство. Такий первісний світ, який збудували учасники племені, навіть не здатний до самовідтворення. Ніщо у ньому не має права народитись. Єдиний вихід із нього - лише смерть або втеча. Одними лише інстинктами не проживеш.
Показ стрічки відбудеться о 19.00 за адресою вул. Велика Житомирська, 40. Після — зустріч із режисером Мирославом Слабошпицьким.
4 
4880
Коментарі