В Києві на Малій сцені концертного комплексу Stereo Plaza відбувся показ музично-драматичної вистави "Суд над Джоном Дем'янюком".

П'єсу написав Джонатан Гарфінкель, канадський драматург єврейського походження. Вистава поставлена в російському Санкт-Петербурзі режисером Іллею Мощицьким. В Києві режисер створив театр "Мізантроп". Прем'єра "Суду над Джоном Дем'янюком" в Україні вперше відбулася навесні. У квітні на вході до київського концерт-холу Bel'etage з'явилася вивіска "Голокост Кабаре", яка викликала шквал критики серед киян і передусім єврейської спільноти міста. Вивіска мала на меті анонсувати виставу "Голокост Кабаре: Суд над Джоном Дем'янюком". Вивіска була знята. Засновники театру вибачилися за інцидент. Проте в Bel'etage тоді відмовили театру у майданчику. І колективу терміново довелося шукати приміщення для показу вистави. Вистава врешті була презентована 28 квітня у виставковому центру "Воздвиженка Артс Хауз".

 

"Після минулого разу ми казали, що приїдемо, якщо покличуть. Нас покликали. Тоді розгорівся дурний скандал через конфлікт різних сил, пов'язаних з політикою. Через це нам відмовив майданчик, де ми мали виступати. Ми намагалися знайти інший, та нам всі відмовляли. Потім знайшли, але маленький. Тому вимушені були показувати виставу двічі. Цього разу таких проблем не виникло. Я петербурзький режисер, але багато тут працюю. Колеги тільки за, близькі люди теж. Ніхто не каже, що я поганий, бо поїхав ставити спектаклі в Україну. Театр не настільки публічний, як наприклад поп-музика. Політичні справи більше стосуються шоубізнесу, театру - ні", - каже режисер Ілля Мощицький.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Києві судитимуть вбивцю 28060 ув'язнених у нацистському таборі смерті

В основі п'єси лежить реальний судовий процес над громадянином США українського походження Іваном Дем'янюком. Відомо, що в 1942 році радянський солдат Іван Дем'янюк потрапив у полон, а після закінчення війни емігрував до Америки як "жертва фашистського режиму". В кінці 1970-х Дем'янюку висунули звинувачення у співпраці з нацистами. Передбачалося, що він є "Іваном Грозним", одним з найжорстокіших наглядачів концентраційного табору Треблінка, і в 1988 році Верховний суд Ізраїлю засудив його до смертної кари.

 

Однак виявлені в архівах КДБ документи спростували цю інформацію. Проте ізраїльське слідство показало, що, потрапивши в полон, засуджений дійсно проходив підготовку в Травніках і був наглядачем у таборах смерті Собібор, Майданек і трудовому таборі в Флоссенбурзі. 2011 року рішенням Земельного суду Мюнхена 89-річний Іван Дем'янюк був визнаний винним в пособництві вбивству 28060 ув'язнених у нацистському таборі смерті Собібор, засуджений до п'яти років тюремного ув'язнення і через похилий вік відпущений на свободу до розгляду поданої апеляції. До неї він не дожив, померши в будинку для літніх людей у віці 91 року. Справа Дем'янюка стала одним з найгучніших в низці аналогічних процесів і увійшла в історію як останній суд над злочинами Другої світової війни.

"Тему Голокосту ми помістили в простір кабаре, який перенасичений чорним гумором. Конфлікт цих двох різних речей породжує іскру, яка влучає в больові точки людину. Це незвично для людей , яких привчили реагувати певним чином. Сумно - плачемо, весело - сміємося, голосна музика - танцюємо. У цьому спектаклі стикаються речі зазвичай не сумісні. Ми пропонуємо глядачу вступити в діалог про те, що в ньому самому є від жертви, та від ката. Чи готовий він судити, чи готовий опинитися на місті підсудного. Насправді не важливо, чи винен Демянюк. Якщо спектакль дає чіткі відповіді - він поганий, нікому не цікаво буде на нього дивитись. Ми тому й не намагаємося відповісти на це питання", - каже Мощицкий.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Головному герою батько дає настанови про те, як чистити колодязь

У спектаклі Іван - хороший механік і прекрасний батько, який любить дивитися з сином бейсбол. Та чоловік зовсім не пам'ятає, що робив у 1943-му році. В 1941-му загубився, відстав від своїх і бродив в степах, став військовополоненим. Слухняно виконував все, що накажуть. В дитинстві пережив Голодомор. Щоб вижити, з'їв свого найкращого друга, вирощеного ним особисто з маленького цуценяти. На судах одні докази явно свідчать проти Дем'яньюка, але тут же з'являються алібі. Цим алібі протистоять нові докази і суд триває нескінченно. У абсурд драматург і режисер занурюють глядачів за допомогою кабаре. Актори співають про печі крематорію, жартують про Освенцим і вираховують, що 1,2 єврея за хвилину спалювалося в печах. Основне питання, основна тема вистави: "що ти робив у 1943-му, Джоне?" - залишається без відповіді.

 

"У процес суду над Дем'янюком залучені три країни - США, Ізраїль та Німеччина. Ізраїлю потрібна була відповідь за один з найжахливіших в світі злочинів. З когось треба було спитати. Спецслцжби Ізраїлю шукали нацистських злочинців. Багатьох знайшли. В1962 році був повішений колишній співробітник гестапо і Головного управління імперської безпеки нацистської Німеччини Адольф Ейхман. Заради нього спеціально ввели смертну кару, повісили, а потім відмінили. В Штатах знайшли Дем'янюка, й це був гучний процес. Для людей, які пережили Голокост було важливо, щоб хтось поплатився. В цьому й заключається абсурд: не можна спитати з одної людини за геноцид. Це фізично неможливо. Навіть, якщо він це робив, то не зрозуміло - не можна з однієї людини спитати за колективний гріх. Німеччині Дем'янюк був важливий і потрібний, щоб показати світу, що він українець, а не німець. Тобто це не тільки їхня вина, а ще були різні національності, які коїли ці злочини. А США прибрала руки. Це був громадянин США, як тільки на нього впала тінь цих злочинів, його відразу позбавили громадянства. Якщо взяти країни, в цій історії позитивних героїв немає. Всі вели себе огидно", - каже режисер.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Барокову оперу "Дідона та Еней" виконають у манері 17 століття

Перед початком вистави режисер наголосив, що його театр порушує певні правила. Так обіграв затримку на півгодини. А потім запросив глядачів з задніх рядів сісти на вільні місця спереду.

 

"Третя світова йде повним ходом. В Нью-Йорку знову теракт, в Україні - війна. Ніде не сховатися. Третя світова - це не відкрите протиборство двох сил. Війна ведеться локально. Питання в тому, що її зараз може не бути в якомусь певному місці, але страшно вже стало. Ще років 10 тому здавалося, що Європа дуже безпечне місце. А тепер ні. У мене немає відповідей. Я сам загнаний, мені самому страшно. Коли мені страшно, я роблю спектаклі. А мені страшно щодня. Людина в ХХ столітті себе дискредитувала. Показала на що здатна - від Хіросіми до вірменського геноциду, або геноциду в Руанді. Всі молодці. Людина - це дуже небезпечний звір. Якщо не працювати з його мораллю, не говорити з ним, то в ньому можна посадити все, що завгодно. Ми дзеркало тієї культури, в якій ми ростем. Навіть в свідомому віці нам можна навіяти що завгодно. Людина дуже небезпечна, і з нею варто говорити про неї саму. Культура не завжди в силах стримати. Багато з тих, хто спалював інших людей у печах, мали хорошу освіту. Це їх не зупинило робити зі шкіри інших собі абажури. Багато залежать від влади. Захоче влада перетворити людей в одноклітинні ораганізми - перетворить. Але ці організми в якийсь момент можуть стати неконтрольованими. Потрібнен новий підхід до людини. Завдання театру - вести з глядачем цей діалог. Бо глядач приходить в театр за досвідом, який він не може отримати у звичайному житті. Це й прощання з ілюзіями і їх знаходження , перевірка себе на вшивість та міцнсть. Це як в реальному житті отримати можливість поговорити з людиною, яка пережила нациські табори, Голодомор, еміграцію та суд довжиною в 40 років", - каже Мощицький.

 

Гостями заходу стали актриси Римма Зюбіна та Дар'я Трегубова, соліст групи "Вагоновожаті" Антон Слєпаков, телеведучий Максим Неліпа.

"Важливо говорити про больові точки. Викриваючи ці проблеми ми очищаємось. Бо Україна - це не рекламний ролик. Це держава з живими людьми. В нашій історії було жахливе. Були зрадники, й були люди, які ставали зрадниками. Хтось робив це свідомо, а хтось під впливом. Я завжди кажу, що коли над твоїми дітьми і дружиною дуло автомата, то патріотом бути складно. Бо є інстинкти і людина живе за законами природи. Мені було б цікавіше, як би вистава гралася українською мовою. Герой був і лишився українцем. Українською виходило б, що ми самі розповідаємо про свій біль. Наявність російської мови спочатку змушує відсторонитися, ніби це погляд збоку. А це не погляд збоку, це відбувається в Києві. Тут теж є патріоти і зрадники. Є дезертири, є ті, кому байдуже, що відбувається в країні. Серед акторів є ті, хто підтримали ДНР та ЛНР. Є які ніколи цього не зроблять. Є люди, які на окупованих територіях залишилися свідомо, а є які змушені. Теми зради, пособництва - про них треба говорити. Фашизм дуже страшний. Страшно зі сцени слухати тексти про те, за якою технологією знищували людей. Фашизм сьогодні не в Україні. Україна зараз сама бореться з тим, щоб у світі його не було. Я люблю, коли в мистецтві мені ставлять запитання, а не крапку. Цікаво спостерігати за актором, як він виправдовується, а де дійсно говорить правду. Суд - це в деякій мірі театр, а прокурор і адвокат - артисти. Процедура, це містерія, яка має свої канони. Чим ти красномовніший, тим більше маєш шанси на перемогу", - каже акторка Римма Зюбіна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "За кордоном цінується слухняність" - балерина Яна Саленко

Вистава йде російською мовою. Окрім Голокосту, у спектаклі згадується й Голодомор.

"Найбільший у світі гріх - гординя. І всі наші війни відбуваються не через кохання чи через жінок, як в романтичних баладах співається, а через те, що хтось в якийсь момент відчув себе вищим за іншим. Тема Голокосту офіційно визнана, а тема Голодомору - ні. Німеччина взяла на себе всі звинувачення з приводу фашистської Німеччини. Там до цієї теми ставляться дуже уважно. Вона багато років спокутує ці гріхи фінансово і морально. Проблема Голодомору - це те, що Росія сьогоднішня, як правоприємниця Радянського союзу має визнати. А Росія ніколи своєї провини не визнає. Як нерухомість по всьому світу забирати, яка належала посольствам Радянського Союзу - тут вона перша. Голодомор був зроблений в своїй же країні, своїм же керівником. Це Сталін, який в своїй же країні нищив свій народ. Не визнавати цього, коли це знає весь світ - величезна проблема. В такому стані Росія не може рухатися далі", - каже Римма Зюбіна.

"Історія з Деменюком відома і зрозуміла. Сподобалися перепади емоцій. Я розумів, яким буде фінал, але весь спектакль був у стані змішаних почуттів. Сподобалися жарти про серйозне, буфонада", "танці на кістках". Якби це був класичний театр, так би близько до серця не прийняв би. Формат кабаре не заперечує Голокост. Він лише робить гумор на цю тему більш чорним. Поряд зі мною сиділи люди, які під час опису того, що відбувається з тілами і як їх шпалами перекладають, мали рвотний рефлекс. Позиви точно були. У мене міцна психіка, а от ці люди мене дратували своїм бульканням. Як тільки опис закінчився, вони справді видихнули. Я дивився не тільки на сцену. Зал теж грав. Я вважаю, що герой винний. Є звичайна процедура. Якщо у людини роздвоєння особистості, карати все одно прийдеться тіло. Сама ідея судів в житті, не в театрі грунтується на боротьбі обвинувачення і захисту. Було чи не було. Не важливо, що при цьому він сам відчуває. Вину можна взяти на себе тільки за те, за що соромно. Якщо не соромно - значить все нормально. Завжди це боротьба з совістю. Герой майже до кінця не був винен. До тих пір, поки сам не прийняв свою вину, - каже глядач Андрій Чуковський.

×