Сергій Лозниця: "Доки Сенцов сидить — Росія демонструє свою силу"

"Свободу Олегу Сенцову" — з цього заклику розпочинався кожен фільм 10-го Одеського міжнародного кінофестивалю. Особливо доречною була ця згадка перед показом документальної картини "Процес" Сергія Лозниці.

Змонтована з архівних матеріалів та пропагандистського фільму Якова Посельського, показує судовий процес у Москві 1930-го за сфабрикованими радянською владою звинуваченнями. У справі Промпартії судять провідних інженерів, економістів, науковців. Звинувачують у підготовці державного перевороту, розвалу СРСР, підготовки до французької інтервенції. Головний обвинувач — Андрій Вишинський, що згодом стане Генпрокурором СРСР і ключовою фігурою сталінських показових процесів. Прем'єра фільму відбулася восени на Венеційському кінофестивалі. У Одесі режисер відповів на запитання глядачів, Gazeta.ua подає найцікавіші фрагменти виступу.

"Цей матеріал лежить у відкритому доступі, і до нього досі ніхто не дістався. Коли Радянський Союз рухнув, це можна було зробити. Режисери, підіть до архівів — там скарби лежать, — радить Сергій Лозниця. — Це та епоха, яку ми не знаємо.

З фільму Посельського тут 40 хвилин, решта — архівна археологія. Фільм після 1934-го року вже не показували, коли вже не потрібно було це все рекламувати. І все одно з нього вирізали фрагменти. Наприклад, вони розстріляли Криленка — і його виступ забрали з фільму. (Микола Криленко — один з організаторів радянських масових репресій, жертвою яких згодом став сам — Gazeta.ua). Точно так само, як фотографії ретушували.

Фільм Посельського був зроблений так: всі прийшли, всі погодилися, що вони винні, процес треба закривати. Далі не було ніяких допитів, все, останнє слово. Решту нам сказали у титрах — це вороги, вони зізналися, наш суд найгуманніший. Всіх розстріляти.

Ми вже змонтували половину фільму і раптом мені наснилося, що мушу звернутися до архіву і уважно подивитися. Я прокинувся, відкрив в інтернеті каталог архіву. Побачив, що там була копія 2 і копія 3. І їхня тривалість відрізняється від копії 1 — фільму Посельського. Попросив асистента відсканувати мені ці копії. І коли отримав їх, зрозумів, що у мене в руках скарб. Адже там було три години матеріалу, знятих під час самого процесу. Я тоді повністю змінив концепцію.

 

Матеріалу було три години, наш фільм — 2 години 8 хвилин. Старався максимально все зберегти. В ті часи не заведено було знімати довгими планами, по 4-6 хвилин. Думаю, це взагалі знімалося для головного обвинувача, чи для режисера цієї події. Мені здається, що Сталін взагалі був першим глядачем.

Дуже цікаво — різні глядачі серед присутніх бачать різних осіб. Там є єдиний лауреат Нобелівської премії з Ісландії — письменник, був комуністом (Галдор Лакснесс — Gazeta.ua). Є деякі лідери Націонал-соціалістичної партії Німеччини. Є головні редактори усіх центральних європейських газет, наприклад, Paris Match. Є керівники НКВД. Там був Шаламов. Я його не бачив, але він точно був, бо писав про це. Тому що в принципі це викликало великий інтерес і подив. Тому що не вірити людям, які говорять так щиро, неможливо. В цьому й парадокс. Як режисер, я бачу, що вони не грають, це правда. Але ми знаємо, що це сфабриковано. Як можна так?

 

Справа Промпартії тривала рік. Видали її архів, два томи допитів, і в тому числі коментарі Сталіна до неї. Він взагалі був драматургом усього цього. Мене це вражає як театр. Це ігрова картина, де грають всі, крім глядачів. При цьому це факт, і документально знята картина.

Що зробив Вишинський? Він знищив правосуддя як систему, підмінив її чимось іншим. Імітацією цієї системи. Ця імітація залишилася досі. Процес Олега Сенцова та багатьох інших нам це демонструють. Дивовижно, що ніхто не боїться це показувати. Будь ласка, дивіться. І що ви можете зробити? Це наступна сходинка — безправність у правосудді.

Ці люди ще відчували землю під ногами, мали устої, за ними — гімназії, університети. Зараз уже немає цих устоїв. Ніякого моральності, нічого взагалі.

Як автор я маю справу з фактурою. Колись вразило у "Творчості" Золя — художник писав портрет зі свого мертвого сина. Дитина померла, а він не підпускав дружину. Писав, бо світло, колір, фактура. Він гуманний? Він мав інші цілі, художні. Підходжу до фактури, якою вона є. Не можу підміняти її чимось ще. Романтизмом, вірою у майбутнє, світлом у кінці тунелю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "В Україні одна особистість уже нічого не вирішує" - Сергій Лозниця

Весь матеріал треба було вибудувати. Дуже акуратно, вийняти себе. Свій коментар я можу дати тільки в титрах у кінці. Хто як загинув, і що Промпартії не було. Я хочу поглянути очима тих людей, що як Шаламов, прийшли тоді дивитися і дивувалися. Адже вони розуміли, що це все брехня. Але як це можливо? І це приголомшливо. Це те, що характеризує цю епоху. Звичайно, обвинувачені хотіли прибрати цю радянську владу. Вони всі її ненавиділи. Освічені люди, розуміли, що бандити прийшли до влади. Підстави були, бажання було, але ворожої діяльності не було. На цьому й зіграли.

Була нота протесту від Міністерства іноземних справ Франції, що Пуанкаре не готував інтервенцію. Францію вибрали саме тому, що свіжою ще була пам'ять про інтервенцію Наполеона. Вони використали це як якір.

Такого фільму про цю подію не було. І я не впевнений, що ми знаємо, як це відбувалося. Наші знання опосередковані. Кіно дає нам змогу побувати у цій шкурі, хоч у якійсь ступені більше, ніж енциклопедична інформація про число загиблих. Почути і побачити людей, їхню поведінку, важливі мікромоменти. У кіно є унікальна особливість, як у музики — ви можете занурити у певний потік.

Чому досі відбуваються такі процеси? Дві речі: страх та байдужість. У Росії, напевно, багатьом байдужа доля інших, доки їх самих це не торкнулося. Або вони бояться, адже це репресивна машина, показує свої зуби час від часу. А якщо говоримо про Україну, то немає сили. Чи політичної волі. Щоб прийняти такі рішення, і звільнити політв'язнів. Адже є країни, які показують зовсім інше ставлення до своїх громадян, як-от Ізраїль чи Вірменія.

Це ж торг, чистий торг. Сенцов там як скарб. Ситуація проста — доки Олег там сидить, Росія демонструє свою силу. Точно так в усіх випадках, коли не виконують щось, як-от розпорядження Міжнародного суду по арештованих моряків. Суд? Будь ласка, нам все одно. Мета дуже проста — зруйнувати міжнародну систему правосуддя. Вона і так хлипка. Ну ми не будемо це виконувати, і що ви з нами зробите? Нічого. І добре. Значить, це не працює для нас, то чому для інших має працювати? І немає у світової спільноти проти цього жодних важелів. Або немає бажання їх знайти".

×