24 вересня у загальнонаціональний прокат на 67 екранів у 25 містах України виходить повнометражна стрічка Вікторії Трофименко "Брати. Остання сповідь". Історію про двох братів - гуцулів, які все життя ділять матір, іграшки і навіть жінку режисерка зняла за мотивами повісті шведського письменника Торґні Ліндґрена "Джмелиний мед".
У середу в столичному кінотеатрі "Київ" відбувся допрем'єрний показ стрічки, перед яким знімальна група поспілкувалася з журналістами.
- Ми не сподівалися, що на цей фільм глядач піде так масово, - зізналася режисер Вікторія Трофименко, 35 років. - Раніше не було культури перегляду українського кіно. Тепер в Івано-Франківську зал на 500 осіб був переповнений. У Львові квитки розкупили за два дні до показу. Народжується український кінематограф, і одночасно з ним народжується український глядач. Ми одні в одних приймаємо пологи.
Цільова аудиторія "Братів" - люди, які вміють думати — кажуть продюсери. Тому, попри те, що фільм виходить у широкий прокат, вони не сподіваються, що він окупиться повністю.
- Це глибоке українське кіно, яке не є блокбастером типу "Поводиря" — каже продюсер Максим Асадчий. Сумніваюся, що на нього підуть люди, які дивляться американський мас-маркет.
Виконавця головної ролі 50-річна Наталка Половинка каже, що нині "Брати" як ніколи актуальні.
- Фільм спонукає задуматись про причину воєн всередині нас, воєн, які виливаються назовні, і підказує шляхи до їх подолання.
Хоча задум стрічки з'явився ще у 2008 році, задовго до війни в Україні, багато глядачів у світі, і особливо в Росії побачили в картині саме натяк на нинішню війну.
"Братів" презентували на Московському міжнародному кінофестивалі, де стрічка отримала приз за найкращу жіночу роль і як найкращий фільм.
- Росіяни сприйняли цю історію як алюзію на відносини України і Росії, - згадує Вікторія Трофименко. - Це часто мусувалося у пресі. Я пояснювала, що "Брати" задумувалися в 2008 і мають літературну основу. Так збіглося, що вони вийшли саме в цей час. Ми інструменти в руках Господа. Ми не розуміємо, що робимо і чому це відбулося. В Росії журналісти плакали і казали: пробачте нас. Це було неочікувано. Цікавий факт: анотацію до фільму я писала сама. Звичайні фрази:" брати ділять жінку, іграшки, любов, ненависть". А росіяни додали ще одне речення, котрого там не було: "...але вони не думають про те, що можуть розділити ще й одну смерть на двох". Думаю, у такий спосіб вони сказали те, що бояться говорити прямо. Одна пара похилого віку сказала: "У нас в Москві давно таке кіно не знімають і не скоро знімуть, це справжнє європейське кіно".
Але оскільки це кіно — про людські стосунки, люди у світі знаходять у ньому кожен своє.
- В Івано-Франківську після перегляду підійшла жінка-вчителька: "Я думала, що це український автор. І як я рада, що цей автор - швед. Бо була переконана, що одні ми весь час сваримося. Тепер бачу, що це загальнолюдське", - розповідає Вікторія. - У Пекіні сказали: це ж як НДР і ФРН — така ситуація. У Швеції визнали, сюжет повернувся додому. Особливо тепло прийняли стрічку азіати.
Крім України, фільм "Брати. Остання сповідь" планують прокат в Казахстані і в Прибалтиці. У російський прокат стрічку не пропонували.
5 
4880
Коментарі