Росія знищила "німецький рай" в Україні

10-річні німець Антон і єврей Яша - найкращі друзі. Стають свідками червоного терору. Вони - головні герої історичної драми "Антон і червона химера" грузинського режисера Зази Урушадзе. Виходить у прокат 18 березня.

Дія відбувається 1919-го в німецькому поселенні Гільдендорф неподалік Одеси. Більшовики здійснюють військову агресію в Україні, яка щойно проголосила державну незалежність. Відбирають продукти, худобу, страчують неугодних. Селяни безуспішно намагаються організувати повстання. Діти сприймають події навколо як гру. Мріють про казковий світ без погромів і смертей, за сюжетом.

Фільм спільного виробництва України, Грузії, Канади та Литви. Це остання робота Зази Урушадзе, який помер від серцевого нападу 2019-го у 53 роки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що дивитися в березні: найочікуваніші фільми місяця

Про стрічку Gazeta.ua розповів продюсер Андрій Суярко.

Чим привабив проєкт?

- Передусім можливістю попрацювати з режисером. До того часу я вже подивився його драму про війну в Абхазії "Мандарини", яку 2015-го номінували на премії "Оскар" і "Золотий глобус". Хотілося спробувати створити з ним щось разом. І побачити, як із цього матеріалу зробить щось зрозуміле всім. Заза - майстер універсальних послань. Говорячи про унікальні локальні речі, виводить їх на широкий загал. Сприймаються в усьому світі однаково. Це майстерність.

Яке головне узагальнення в картині "Антон і червона химера"?

- Просте насправді. Ми маємо дізнаватися про невідомі сторінки своєї історії. Вивчати ці уроки, щоб такі події не повторювалися знову. Всі 70 років Радянського Союзу правду не говорили чи викривляли. Це згодом призвело до війни на Донбасі. До того, що доки одні намагаються створювати громадянське суспільство, дехто думає, що живе в якомусь соціалізмі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нове українське кіно: 5 проєктів представлять цього місяця

На початку XX століття на півдні України проживали понад мільйон німців. Цю багату землю називали "німецьким раєм". Тут були свої сорти винограду, сиру, вівчарство. Усе знищене і стерте з лиця землі під час російської революції. Тоді багато місцевих жителів виїхали в Німеччину. Прихід більшовиків зруйнував їхнє спокійне життя. А ці події викреслили з радянської історії.

Наскільки фільм відповідає історичним фактам?

- В основу сценарію лягла книжка нащадка німецьких колоністів, канадського письменника Дейла Ейслера "Антон, його друг і російська революція". Писав на основі спогадів дядька Антона, який став прототипом головного героя. Його батька вбили більшовики, які захопили їхнє селище влітку 1919-го.

Кіно не повністю історичне. Дещо гіперболізоване. Бо автор писав зі слів літньої людини, яка не все пам'ятала з дитинства. Скажімо, чекістка Дора справді існувала в історії Одеси, але в нашому випадку це збірний образ. Так само Троцький. Того року бував у місті. Це дозволило імплементувати його в сюжет. Аби створити відчуття червоної химери, яка нависла над мирним життям.

Історія показується крізь призму дитячого погляду.

- Стрічка передусім про дружбу, яку не зруйнував ані червоний терор, ані все криваве XX століття. Усі події бачимо очима дітей, яким випало дорослішати в період грандіозних потрясінь. Якісь речі вони розуміють, якісь - ні. Але основне - зберігають власний світ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найцікавіші американські фільми покажуть на великому екрані

Доля розкидала друзів по різні боки. Антон із сім'єю емігрував у Німеччину, де згодом йому довелося взяти участь у Другій світовій на боці нацистів. А Яків пройшов концтабір. Та наприкінці життя вони зустрічаються знову. Попри все, залишаються близькими. Зберегли щось таке з дитинства.

У центрі уваги режисера - емоції. На закритих показах у США глядачі не могли стримати сліз.

Яку сцену знімали найдовше?

- 55 дублів пішло в перший день зйомок, аби зафільмувати початкову сцену. У ній герої лежать на сіні та спілкуються. Німця Микиту Шланчака й одесита Микиту Дзядю обрали з кількох сотень дітей. Хлопці тоді вперше були перед камерою. У кадрі мали дивитися на хмари, яких того дня не було. Ми боялися, що згорять на сонці. Температура повітря понад 30 градусів. Було важко очі відкривати, весь час жмурилися. Режисер повторював, що немаж кадру. Врешті змучені актори зіграли як треба.

Як би ви охарактеризували Зазу Урушадзе на знімальному майданчику?

- Я працював із багатьма постановниками. Заза - унікальний випадок. Коли виходить на майданчик - він фільм уже зняв у голові. Далі просто фіксує на камеру. Не робив зайвих кадрів. "Не потрібно те знімати, - казав у такі моменти. - Оце зробимо і поїдемо на "Оскар".

Яка музика звучить у фільмі?

- Ми використали найвідоміший твір композитора Мирослава Скорика - "Мелодія". Це музика вічна, не потребує реанімування. Проте прозвучала по-новому. Композицію аранжував Патрік Харрисон Каннелл із Нью-Йорка, зіграли американські музиканти.

Яка ваша цільова аудиторія?

- Це завжди проблема, яку треба вирішувати на початку виробництва - для кого це кіно. Ми вважаємо, що для загальної аудиторії. Однак для юного покоління має бути теж цікаво. Зможуть краще відчути показаний світ дитинства. А взагалі про ці проблеми важливо знати всім.

Як ставитеся до терміну "патріотичне кіно"?

- Розпливчате поняття. Кіно має бути правдиве. Будь-який гарний фільм сам по собі патріотичний, якщо на ньому можна виховувати якісь корисні якості - вірність, гідність, любов до батьківщини. Я проти агіток, де напряму говориться, що ми патріоти. До цих речей глядач має доходити самостійно і поступово, після перегляду.

×