8 травня 1962 року народився український письменник Олесь Ульяненко. Він суміщав в собі все те, що називається "правило 5с": біографія, смерть за дивних обставин, вища літературна нагорода держави, заборона книжок як порнографічних.
"Всі книжки Ульяненка автобіографічні до певної міри, і всі вони вигадані", - розповідає кінорежисер Мирослав Слабошпицький. - "І навіть біографія самого Ульяненка – вона частково автобіографічна, а частково вигадана, оскільки він доволі такий монашеський спосіб життя вів, у тому розумінні, що – з одного боку – всі були з ним знайомі, а з іншого – так толком про нього мало хто що знав.
Насправді у нього було прізвище Ульяненко в якомусь там поколінні, а потому паспортистки переплутали – так він казав... Правда це чи ні – ми вже не дізнаємося достеменно, але в паспорті він був Олександр Ульянов."
"Коли я пив горілку, то я любив її пити у старих совдепівських генделиках. Оскільки держава в повному розломі, то я часто ховаюся від людей, тим більше людей мистецтва. Я – не тусовочна людина, я, якщо так можна сказати, інтелігентна людина вулиці,"- казав про себе Олесь. - "Люблю жінок і кішок. У мене є кішка Бузька, нахальна така, як я."
Олесь Ульяненко народився в місті Хорол на Полтавщині. Закінчив Миколаївське медичне училище, служив десантником у Східній Німеччині та Афганістані. В молодості вів життя скитальця, певний час мешкав у Росії. В Києві працював кур'єром, сторожем. Дебютував наприкінці 1980-х років. Однією з перших публікацій була новела "Молитва". 1997 року отримав малу Шевченківську премію за роман "Сталінка". У 2009 році роман "Жінка його мрії" за рішенням Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі був визнаний порнографічним і вилучений із продажу. 2010 року Ульяненко відстояв цей роман у суді, а 18 серпня того ж року письменника знайшли мертвим у його помешканні.
"Мій роман - не порнографія. Те, що має художню цінність, не може бути порнографією, - казав Олесь Ульяненко 2009 року, за рік до смерті. - Бачу політичну складову. Зайдіть в книгарню і подивіться скільки там "порнухи": Шекспір, Бодлер... Ви бачили, що 13-річна дівчинка Аліна Гросу робить на естраді? Хіба це не порнуха? Я вважаю, що і порнографія, і проституція - такі штуки, з якими можна боротися, але не можна побороти. Хай мають окреме місце для дорослих людей, як в цивілізованих країнах".
Здавалося, що Ульяненко випадково потрапив під роздачу, але кажуть, що насправді це була помста з боку СБУ.
Швидше за все, хтось натиснув на видавництво. Юрко Покальчук, царство йому небесне, писав набагато відвертіші сексуальні штуки, чомусь на Покальчука ніхто не наїзджав".
"У нас ментальність ХVII століття. Бачиш людину, здається сучасна, нормально вихована, починаеш спілкуватися, натикаєшся на стіну нерозуміння, що мужик з вилами, що інтелігент - різниці немає.
Київ зробили сільським містом. Весь колгосп перейшов в депутати і носить костюми від Армані. Нормальні люди емігрували. Решті треба щось робити. Вихід час покаже. Може на двадцятому українському президенті щось і буде, якщо третя світова війна не накриє".
Багато кому здавалося, що його книги страшні, але він говорив, що вони про життя і, мовляв, як може бути не страшно жити, а читати – страшно.
"Я, власне, намагаюся літературну мову схрестити з народною українською, щоб вона була центрована, - казав письменник. - Я сам збудовую каркас, потім його ламаю, а потім нарощую на ньому м'ясо. І тоді виходить дійсно жива картина. Я там іноді перестрашую, щоб людина розуміла, як це страшно, якщо так трапиться. Я показую, як не треба робити. Треба збільшити ці речі, щоб це стало видно. Я тут замість окулярів".
Проза Ульяненка цікава тим, що більшість його персонажів – низи. Він завжди обурювався, коли чув від критиків, що такого дна в Києві ніде не можна знайти. У відповідь Олесь рекомендував відвідати найближче підворіття аби переконатися, що таки можна і зовсім не складно.
2 
4880
Коментарі