Розповідаємо історію через танець. Ним найскладніше маніпулювати - литовський режисер

 

Знімаю про те, що турбує і може також бути цікаво ширшій аудиторії. Фільм "Невидимий" - про маніпуляції.

Про це каже литовський режисер Іґнас Йонінас. Його драму "Невидимий" спільного виробництва Литви, України, Латвії та Іспанії показали у Міжнародній програмі 11-го Одеського кінофестивалю. Проходив з 25 вересня до 3 жовтня у форматі онлайн, пише журнал "Країна".

Танцівник Йонас переживає вікову кризу. Проводить час у Карпатах. Вдає, що сліпий, і стає зіркою санаторію. Його помічає продюсер. Запрошує взяти участь у танцювальному конкурсі на литовському телебаченні. Із партнеркою – коханкою продюсера – стають найпопулярнішими учасниками шоу. У цей час із в'язниці виходить давній знайомий Вітас, який відсидів за вбивство дружини. Він єдиний знає правду про Йонаса. Хоче помститися, бо вважає танцівника винним у загибелі жінки, за сюжетом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Деякі глядачі порівнюють "Атлантиду" з фільмом "Шалений Макс" - режисер

"Навколо нас багато маніпуляцій. У політиці, інтернеті, навіть мистецтві, - говорить Йонінас. - У соцмережах людина хоче бути кимось іншим. Політика показує не те, що в дійсності. На телебаченні реаліті-шоу – ніякі не реаліті. Ми всі – частина дивного, маніпуляційного, трохи вже віртуального життя. Особливо під час коронавірусу. За цим криються й інші теми. Свободи, потреби в іншій людині. Питання, чи можемо бути вільні в сьогоднішньому світі.

Розповідаємо історію через танець. Ним найскладніше маніпулювати. Головний герой обманює незрячістю, але рухи не збрешуть. Танець також передає, чого хоче Йонас – уваги до себе. Друга тема – романтична лінія. Вони з партнеркою мало говорять, але багато танцюють. Стає зрозуміло, що з ними відбувається.

Назва стрічки пов'язана не тільки зі сліпотою, а й з темою. Про те, що правда завжди приховується всередині людини. Знайти її може тільки вона сама. І оголосити, якщо хоче. Або ж ховати.

"Невидимий" - не лише драма, а й детектив, нуар, любовна історія. У фільмі також є чорна іронія – в тому, що стається з героєм наприкінці. Тільки ніхто її не помітив, мабуть. Лише мені це смішно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Трагедія може бути смішною - шведський режисер

Сценарій створював із філософом Кріступасом Саболіусом. Коли працюють двоє, треба багато розмовляти і пити кави. Спочатку думали спілкуватися віртуально, писати одне одному листи. Але так заблукали в нікуди, що зрозуміли: все-таки треба всю цю каву пити. Робимо дуже просто. Ділимо сцени – хто яку писатиме. Потім говоримо одне одному, що це повна фігня, я перепишу краще. І так, доки не набридне.

Зйомки були важкі – на воді, під водою, в горах. Зняти початкові епізоди в Карпатах мене спокусив оператор Денис Лущик. Їхали спочатку якимись дивними розбитими дорогами. Мабуть, Денис хотів, щоб ми таким чином побачили більше цікавого. І таки знайшли. Були в таких місцях, де тільки самоскиди заїжджають. І то треба було прив'язувати їх до дерева, щоб затягнути всю апаратуру. Тож коли важко, то ми робили собі ще складніше. Аби не було нудно.

Артахус люблять тільки ті, хто хоче мучитися в кіно. І думати про щось. А радію, коли створюю такі картини. Але не розумію до кінця, де починається і закінчується артхаус. Роблю фільми для того, щоб їх дивилися. Сам для себе або для сім'ї можу відео зняти на телефон. А тут ідеться про речі, які мають бути важливі людям".

Повну версію матеріалу читайте в журналі "Країна" від 8 жовтня.

×