На допрем' єрному показі Oscar Shorts представили найкращий короткометражний фільм за версією американських академіків - стрічку "Телефонний дзвінок".
Цьогоріч за звання найкращої короткометражки боролись 5 картин: "Бугалу та Грем", "Айя", "Парванех", "Олія для лампадки" та "Телефонний дзвінок".
-Дивіться, хтось розлив пиво на червоній доріжці! - кричить жінка на високих підборах. Саме так розпочався вечір допрем'єрного показу Oscar Shorts в кінотеатрі "Оскар".
На вході в кінотеатр стоїть охоронець. Ведуча Катерина Осадча, учасник шоу "Х-фактор" Микита Ломакін та дизайнерка Катерина Березницька проходять вільно, з всіх інших охоронець вимагає пропуск.
- Коли я працюю, коментарів не даю, - каже Осадча.
Одразу з' являється фотограф і робить знімок під назвою - "Як Катерина Осадча не дає коментарів під час роботи".
На червоній доріжці стоїть гурт "Клей Угрюмого" разом із Микитою Ломакіним.
- А, як це ти у свої роки вирішив качатись? Все нормально? - питає Віктор, учасник гурту.
- Та, ніби нормально, - відповідає Микита.
До зали заходить співак Євген Бережний.
- Останній фільм, який я подивився в кінотеатрі - "Форсаж 7", - каже Євген.
Сподобався? - питаю я.
- Не досидів до кінця. Пішов на половині стрічки.
"Для мене дуже важливо, щоб кіно мало якусь ідею. Наприклад, мій улюблений фільм - "Хористи" Крістофа Барратьє. Вперше я його подивився в 2005 році на фестивалі "Молодість", - розповідає музикант. Також ділиться власними планами на майбутнє. - Я мрію про велику комедійну роль. Французьке кіно люблю за те, що у своїх фільмах вони не бояться використовувати іронію, гротеск, а часом навіть перегравання. Наприклад, як це робив Луї де Фюнес "
"Першим фільмом, який я подивився в кінотеатрі, став "Політ на Місяць". Також пам'ятаю "Пригоди Електроніка". Кінотеатр був біля школи, тому ми часто дивилися дитячі фільми", - ділиться спогадами Максим Малик, учасник гурту "Клей Угрюмого".
"Гарне кіно - це кіно, яке можна подивитися через багато років. Останнім часом я повертаюся до фільмів Хічкока 60-х років. Там я можу знайти себе ", - каже дизайнерка Катерина Березницька.
В залі "Канни" глядачів менше, ніж половина. Переважно молодь. Переді мною швидко пробігає хлопець. Чую розмову від сусідів зліва:
- Вітя, дивись, чувак на Оскар у шортах прийшов! - каже жіночий голос. Намагаюсь роздивитись силует. Бачу підбори, шорт немає.
Після цього в залі стає тихо, а на екрані з'являється напис "Парванех", Швейцарія
Це історія афганської дівчинки, яка проживає в Швейцарії. Вона їде в Цюрих, щоб відправити зароблені гроші хворому батькові, але їй відмовляють через недійсність паспорту. Парванех знаходить нову знайому, яка погоджується їй допомогти, але за умови що 10% від суми будуть її.
- Зараз вона візьме гроші і дасть дьору, - чую позаду мене.
Та ніхто нікуди не біжить. Дівчата прямують додому, аби нова подруга взяла паспорт.
Цього дня їм не вдається передати гроші. Тому Парванех лишається в Цюриху ще на день. Її запрошують на вечірку. Один з приятелів нової знайомої чіпляється до Парванех та краде гроші для батька. Подруга вступається за неї та відбирає гроші.
Наступного дня нова знайома віддає назад 10% та Парванех відправляє гроші батькові.
Ця стрічка показує проблеми мігрантів, перетин культур та поглядів.
По завершенню першої короткометражки декілька людей йдуть зали. А на екрані з'являється напис другої стрічки - "Олія для лампадки", Франція та Китай.
Цей фільм - це експериментальна фотосесія вихідців з Тибету. На різному фоні фотографуються сім'ї, діти, молоді пари, люди похилого віку. Режисер стрічки Вей Фу намагається зв'язати традиції та сучасність, молоде та старе покоління.
До фотосесії готують новий фон. З'являються дві дівчини, старий чоловік та молодий хлопець. Усіх вдягають в сучасний одяг. Діду — білий піджак, дівчатам — гарні спідниці. Фотограф пропонує зняти старий тибетський кожух молодому хлопцеві. Але той, розлючений, взагалі відмовляється фотографуватись.
- Цей кожух подарувала йому мати перед смертю, - каже дід. - То він його носить, не знімаючи.
Фотосесія скінчилась. Всі "моделі" отримали свої гроші. Фотограф та його асистент збирають обладнання. Молодий хлопець просить взяти з собою масло для лампадки, аби вони відвезли його в монастир, біля якого похована його мати.
Після перегляду другої короткометражки із зали йдуть ще декілька пар. Третя стрічка - "Телефонний дзвінок", Британія.
В кризовий центр подзвонив чоловік, який прийняв велику дозу пігулок. Він просто хоче поговорити. Йому допомагає жінка, яку грає Саллі Хокінс. Через 20 хвилин вони стають дуже близькими один одному. В кінці розмови чоловік зізнається, що він вже є в базі центру, що дає можливість викликати швидку. Але та приїжджає запізно. Цей телефонний дзвінок змінив життя жінки один раз і назавжди.
Це одна із найбільш емоційних короткометражок. Після неї всі глядачі лишились у залі.
Остання стрічка."Айя". Вона представляє Ізраїль.
Це несподівана зустріч двох самотніх людей в аеропорту Єрусалима. Член жюрі музичного конкурсу помилково сідає в машину жінки, але та не спішить зізнаватись. Під час дороги вони краще пізнають один одного. Й навіть її правда ще більше зацікавлює чоловіка. Айя відвозить його в готель. Отримує запрошення пройти в номер - відповідає взаємністю, але сівши за кермо машини, швидко їде додому.
Ця стрічка про самотність. Запам'яталась фраза головної героїні:
- Я не знаю, чому я така. Чому з незнайомими людьми мені набагато легше, ніж з сім'єю та друзями.
3 
4880
Коментарі