Назвали перемоги й недоліки 2017 року в театрі

Критик Ірина Чужинова назвала найбільш знакові події у театральному житті 2017-го року. Також моменти, які заважають розвитку українського театру.

Перемоги:

Бездоганним вийшов Івано-франківський фестиваль Porto Franko-2017. Організували його композитор Роман Григорів та режисер Ростислав Держипільський. Відмовилися від статусу філіалу ГОГОЛЬFEST'а, але захід став ще масштабнішим та цікавішим. В афіші театральної програми поряд були литовець Еймунтас Някрошюс та українець Дмитро Богомазов. У 2018 році Porto Franko має шанси перетворитися на головний регіональний фестиваль країни.

З'явився центр незалежного театру – "Сцена 6", що став частиною майбутнього арт-кластера Довженко-Центру. Поки функціонує не як інституція з певним репертуаром не на повну потужність, але вже всі відчули: з'явився відкритий майданчик. "Сцена 6" приймала ГОГОЛЬFEST, конкурс британської драми Taking the Stage, тут можна побачити вистави "Дикого театру". Для незалежних театрів це місце має стати важливим плацдармом, адже орендувати приміщення державних театрів – дороге задоволення. "Дикий театр" лояльний до різких режисерських висловлювань, експериментів, нових тем і текстів. Не завжди вдається витримати цю лінію, але вони зі шляху не звертають. Є вистави більш успішні, як "Вій 2.0" Наталі Ворожбит "Попи. Мєнти. Бабло. Баби" Віктора Понізова – обидві в постановці Максима Голенка. Якщо було б надійне джерело фінансування і сцена - тоді можна було б пред'являти рахунок щодо художньої якості.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Розгромили виставку художника, який малював Путіна мавпою": Мистецтвознавець назвала перемоги й поразки 2017-го в арті

Найважливіше у 2017 році, що покоління 30-40 літніх очолили театральний процес. Позитивний зсув забезпечили: Стас Жарков - як режисер і менеджер демонструє, що молода плеяда точно знає, чого потребує глядач. Вміє розрахувати успіх майбутньої вистави, розмовляти з глядачем сучасною театральною мовою. За 4 сезони його київський театр "Золоті ворота" з мало кому відомого муніципального театру перетворився на один з найпомітніших в Україні. Андрій Білоус - ідеолог, стратег столичного "Молодого театру" . Зробив його сцену відкритою для молодої режисури. Тамара Трунова – цього була в епіцентрі столичного театрального процесу. Перемогла у рейтингу критиків "Київський рахунк" з виставою "Саша, винеси сміття" Наталі Ворожбит. Вперше в Україні поставила барокову оперу "Дідона та Еней" Генрі Пьорсела, а в опереті "Під небом синім…" Девіда Елдріджа. Оксана Дмітрієва – головна режисерка Харківського академічного театру ляльок ім. Віктора Афанасьєва, де завдяки їй потужний репертуар для дорослих. А це Шекспір, Чехов, Платонов, Цвєтаєва… Вона цьогоріч стала першою лауреаткою Премії ім. Леся Курбаса. Максим Голенко – професійонально універсальний режисер, який однаково цікаво працює на великих сценах з класичним репертуаром ("Хазяїн" у Миколаївському театр), так і з сучасною п'єсу у камерному форматі ("Віталік" у "Дикому театрі").

Недоліки:

Більшість державних театрів, які субсидуються державою, і досі мають невизначену репертуарну політику. І досі сучасна українська драматургія в дефіциті у нашому ж театрі. Поки що така тенденція по всій Україні. Причин цьому є багато – одна з них самоцензура. Сподіваюсь, з часом все ж таки сучасне життя потрапить на український кін.

×