Нашу інтелігенцію позбавили її функції — художник

 

Культурний час зупинився. В Україні 70 років не відбувалася еволюція мистецтва, як за кордоном.

Про це розповів художник Олексій Белюсенко під час фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage. Публічна бесіда проходила на території столичного заповідника "Софія Київська".

"Культура в Україні — це передусім культурний рівень наших громадян, - каже Белюсенко. - На жаль, ми ніби застрягли між двома системами. З 1990-х у нас капіталізм. Та культурний час зупинився. Звісно, були дисиденти. Проте загалом 70 років тут не відбувалася еволюція мистецтва, як за кордоном. Митці мусили робити те, що замовляла влада. Зараз нам треба надолужувати шлях, який пройшли Європа та Америка. Понад півстоліття брехні не можуть пройти безслідно. Тому наш глядач не готовий до світового мистецтва. Приїжджає в Париж, Кельн чи Амстердам, приходить у сучасну галерею й не розуміє, навіщо там усе. Людина впізнає тільки те, що знає. Абсолютно нове не може усвідомити.

В Україні досі немає сучасного рівня культурної освіти. Це сполучник, який робить людину. Коли вона обирає, що добре, а що погано, це залежить від її культурного рівня. У бізнес-дисциплінах у нас швидко взяли західні методики, почали готувати спеціалістів. Хоча все одно не тих, яких випускає Оксфорд чи Кембридж. Однак затребуваність є, тому що це освіта престижна. А культура, як завжди, на останньому місці.

Інша проблема - прив'язаність до слов'янських мов. Якщо не знаємо англійської, французької, німецької, італійської, то вже не розуміємо, про що говорять люди. Картинку бачимо, а зрозуміти її не можемо.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна опинилася між двома потужними ідентичностями — дисидент

Є талановиті художники, режисери, композитори, але вони не в системі, стоять осторонь. Нашу інтелігенцію позбавили її функції — освічувати народ. Справжня інтелігенція — це не чиновники, не ті, хто йдуть у кар'єру, а індивідуалісти, які займаються своєю справою. Відсоток таких людей у будь-якій країні насправді приблизно однаковий. Але професор, що здобув освіту в Оксфорді, має достойну зарплату й авторитет у суспільстві. У нас я не помічаю, щоб інтелігенція мала право голосу. У галузі культури ми застрягли на рівні XIX століття.

Європа і весь світ пережили націоналізм у XIX столітті. Саме тоді він був винайдений, хоча дехто думає, що існував вічно. У Середньовіччі й Ренесансі у людей були інші зв'язки — міста, поселення, общини, а не мовна спільнота. Україна перехворіє цим. Показово, що у нас націоналісти особливо не приходять до влади. Скільки виборів не проходило - жодного разу не отримували більшість. А це страшно. Будь-який націоналізм вважає, що одна нація краща за іншу, хоча насправді всі — абсолютно однакові. Якої б культури громадянин не був, він має рівні права на все, що його країна надає. У цьому полягає громадянське суспільство.

Головне, щоб ми не забували, що передусім ми люди.

В усій Європі націоналізм тримають у шорах. Якщо ти вважаєш, що одна людина через інший колір шкіри гірша, ніж ти, то йди на нари. А у нас це зустрічається навіть серед освіченої публіки.

В Україні більшість випускників художніх академій не знають, що відбувалося 20 років тому. Програма майже радянська: Пікассо і Далі були, а після них уже нічого. Молодь, яка займається контемпорарі-артом, теж не дуже знає історію. Просто копіюють те, що роблять їхні колеги по цеху за кордоном.

Один із найгучніших сучасних напрямів — це мистецтво взаємин. Наприклад, італійка Ванесса Бікрофт вважає, що якщо вона роздягнула 150 жіночих моделей і поставила їх у величезному ангарі — це мистецтво. А Мауріціо Каттелан зайшов у санвузол музею Гуггенхайма в Нью-Йорку, зняв унітаз, зробив точну копію у 18-каратному золоті й поставив назад. Це приклади того, що цікаво сучасному митцю.

90 відсотків людей, які зараз пишуть картини в усьому світі — це не художники. Це люди, які займаються цим, бо доступно, а життя не таке складне. Питання в тому, що таке мистецтво і чи можна йому навчити. На мій погляд, щойно з'являється відповідь, воно зникає. Цьому не можна навчитися - його треба виколупувати із себе.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ми заручники минулого. Це заважає йти вперед — польський репортажист

Постмодернізм — шлях у нікуди, глухий кут. Ми вже не віримо мистецтву. Воно перестало робити людей кращими. Так, робить їх інтелектуальнішими. Але немає позитивної сили, коли людину піднімає над буденністю. Постмодернізм доживає останні дні. Сам Дем'єн Герст стомився від цього. Скільки можна консервувати акул.

Мистецтво — це потрібна діяльність, яка завжди існувала, щойно людина навчилася говорити й робити щось руками. Митець впливає на суспільство, а воно на нього — це взаємопов'язані речі. Ми змінюємося за допомогою мистецтва.

Коли мистецтво стає надбанням усіх, воно вже вмерло. Те, що в музеях - усе мертве. Так, у нас є культурна традиція. Ходимо з дітьми й кажемо: "Ах, які красиві картини". Але воно не працює, не виконує своєї функції змінювати людей.

Повага — головне, чого не вистачає нашому політикуму, так званим елітам. У нас у країні стався зворотний відбір. Усі ці люди, що в парламенті та в дорогих магазинах. Дивлюсь на них і бачу, що вони не глибоко культурні, не дуже освічені, просто мають роги й копита та зуби, вміють рвати.

Як загинув Архімед? Коли безграмотний римський солдат побачив, що він креслить на піску кола, подумав, що це чаклун закликає на військо злу силу, і наказав припинити малювати. Архімед продовжував креслити й був убитий. Людина освічена в питанні грубої сили завжди програє. Це особливість нашого виду. Щойно держава досягає певного рівня культури й життя, до якого всі прагнемо, вона починає вимирати. Так загинули всі давні держави. А ті, в яких культура набагато нижче, їх завойовують.

Процес культурного обміну — як ринкові відносини. Вам ніхто нічого не винен. Якщо будете їм цікаві як покупці чи аудиторія, вони приїдуть. Ми не маємо достатнього рівня культурного обміну з Європою та Америкою. Подивіться на Москву. Путін за свої газові гроші тягає туди виставку за виставкою. Здавалося б, Європа їх ігнорує через агресію щодо України — а втім, усе туди радісно везе. А до нас - ніхто й нічого. Усе впирається в питання грошей. Якщо хтось буде звідси платити, привезуть усе що завгодно. Спонсорами культурного обміну можуть бути і приватні підприємці, і державні інституції. Головне — аби були в цьому зацікавлені".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Видали книжку, яка передбачає майбутнє України на 10 років

×