Лариса Денисенко: "З архітектором Городецьким зустрілася у метро"

Письменниця Лариса Денисенко розповіла Gazeta.ua, що в її житті збулися кілька подій, описаних у 4 різних книжках, які вона прочитала в різний час у київському метрополітені.

"Я читала збірку оповідань Хуліо Кортасара років десять тому у київському метрополітені. Зацікавило оповідання про те, як молодий чоловік стежив за жінками на вулицях, вигадував їм імена і фантазував щодо їхнього життя. Незадовго після того помічаю, що за мною стежать. Ловлю погляд. Хлопець. Я його зупинила, запитала: "Ви за мною стежите?" - "Так. Вибачте. Я художник. Мені сподобалось ваше обличчя, і я хотів би вас намалювати". Запитую: "А ви мене ніяк не називали подумки?" - "Називав, Маргаритою". Я йому все розповіла про оповідання, яке саме в цей час читала. Було відчуття, наче Кортасар підсунув мені цю ситуацію, щоб я прожила її вживу. Ми ні про що тоді поговорили, і більше я його не бачила. Але думаю, не здивуюся, якщо зустріну знову", - розповіла Денисенко.

Іншого разу письменниця читала в метро "Майстра і Маргариту" Булгакова.

"Читаю про кота Бегемота. І тут просто поряд чую звук котячого нявкання. Дивлюся: жінка везе це чорне страховисько смішне, яке на мене визирає з кошика. Запитую: "Його звати не Бегемот?" - жінка дивиться на мого Булгакова і сміється: "Ні, але він з вами про щось говорить". Мовляв, я от реальний Бегемот, поруч з тобою сиджу, а ти в книжку дивишся і мене не бачиш. Я до котів ставлюся ніжно й обережно, не втручаюся в котячий простір. Цуцика відразу б полізла лапати, а кота запитую, чи можна. У котів буває півнячий погляд: "Що ти від мене хочеш?". Але потім спокійно вигнув спинку і дозволив", - поділилася письменниця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лариса Денисенко: "Романи Йозефа Рота вчать розуміти чоловіків"

Навесні цього року Лариса Дениченко їхала на фотосесію у костьолі Святого Миколая, що на вулиці Василькіській, який спроектував польський архітектор Владислав Городецький.

"Їхала і думала, що мене в дитинстві часто водили на концерти у костьол. Але ніхто не казав, що це для нас значно більше, ніж концертний зал. Бабуся ніколи не хрестилася на очах у всіх, бо боялася. Скошую очі — і зустрічаюся з поглядом Городецького: поруч сидить дівчина і розглядає альбом архітектора, виданий у видавництві "Грані-Т", портрет якраз повернутий до мене. Я з ним привіталася, моргнула. Ми поїхали далі, я на нього час від часу позирала, а він на мене", - зауважила Лариса Денисенко.

×