Кінокритик назвав найкращі українські фільми року

В Україні ще замало знімають фільмів, аби казати, що наше кіно впливає на суспільство.

Так вважає кінокритик Антон Філатов. Розповів Gazeta.ua про цьогорічну Національну кінопремію "Золота дзиґа", церемонія вручення якої відбудеться 3 травня в онлайн-форматі.

У номінації "Найкращий фільм" представлені 5 стрічок. Це драми "Додому" і "Вулкан", комедія "Мої думки тихі", мюзикл "Гуцулка Ксеня" та документалка "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго".

Дебютна повнометражна робота режисера Нарімана Алієва "Додому" має найбільше номінацій на "Золоту дзиґу" - 11. За сюжетом, на Донбасі загинув кримський татарин Назім. У київський морг забрати тіло приїжджає його батько. З молодшим сином, столичним студентом факультету журналістики Алімом, везе загиблого до окупованого Криму. Хочуть поховати за мусульманськими традиціями.

‒ "Додому" - абсолютний фаворит цього року, - каже Антон Філатов. – Делікатно й акуратно піднімає нинішню ситуацію в Україні – тему війни. Без патріотичної патетики, зайвого пафосу та нав'язливих лозунгів. Інтелігентно, стримано і водночас містко показує, яка велика драма розгортається в українському суспільстві. І наскільки важко рикошетить по мікросвіту кожної окремої сім'ї.

Також це притча про те, як повернення на рідну землю обертається поверненням до себе, справжнього. Дуже особиста історія дорослішання. Кіно про те, що молодість закінчується тільки після того, як по-справжньому пропустиш крізь себе найбільш сокровенні слова батька.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сенцов покаже 90-ті в Україні

Приз за найкращу чоловічу роль має отримати Ахтем Сеїтаблаєв. Батько родини Мустафа – його найкращий кінообраз за останні роки, а можливо, й за всю кар'єру. Це дуже складна роль, у якій багато драми, горя, згуслих хмар. Але при цьому у виконанні Сеїтаблаєва не виглядає надривно й нарочито. Бачимо переживання його героя нібито крізь тверду, щільну шкаралупу. Мустафа – суворий, закритий і стриманий. Емоції ховає під товстим шаром зовнішнього льоду. Як і багато чоловіків із патріархального суспільства, не виказує почуттів.

Режисерську нагороду може отримати Наріман Алієв. Якщо не знати його вік, здається, що стрічку зняла зріла людина, яка багато побачила й пережила. Алієву 27 років. Дуже молодий, при цьому говорить на серйозні теми, правдиво й достовірно.

Крім того, фільм красиво знятий. Гра світла й тіні, ракурси, ближчий і дальній план – усе дуже живописно. Сподіваюся, оператора також відзначать.

Які стрічки перемагають на Національній кінопремії?

‒ Переможцями стають картини, що відображають нашу реальність. 2017-го найкращим фільмом назвали "Гніздо горлиці" – про заробітчан в Італії. У наступні два роки перемагали стрічки війну й окуповані території – "Кіборги" й "Донбас".

Цьогоріч, окрім "Додому", напрям гостросоціального кіно продовжує інтелектуальна комедія "Мої думки тихі". Розповідає про те, як талановиті українці, наші сучасники, не можуть тут знайти собі хорошу роботу, реалізуватися. Тому шукають можливість заробити за кордоном. А також знайти там щастя в особистому житті. Чомусь дивним чином склалося так, що ми все найкраще шукаємо за межами своєї країни. Фільм показує, що в такому прагненні є ризик залишитися з розбитими надіями, поламаними планами та загубленим щастям. Кіно тонко й виразно пояснює цю істину, яку багатьом треба зараз нагадати. Останніми тижнями через коронавірус в Україну повернулося 300 тисяч українців, які працювали за кордоном. Опинилися вдома без роботи й перспектив. Насправді їх набагато більше. Люди, які масово повернулися – у тому ж підвішеному й розгубленому стані, що й герої картини Антоніо Лукіча.

Найкращою акторкою, найімовірніше, другий рік поспіль визнають Ірму Вітовську. Кожна її робота – найвищий пілотаж і приклад для наслідування. У фільмі Лукіча зіграла дуже ліричну, сумно-комічну роль матері. В її героїні можуть себе впізнати багато українок. Намагається знайти щастя у стосунках з іноземцем, а він нею користується. Це нещасна й самотня жінка, яка прагне полюбити й бути коханою. Таких персонажів у нашому кіно ще не було.

Номінанти на "Найкращий фільм" показують різні регіони України.

‒ Українське кіно в останні роки йде вшир. Нарешті побачили на великому екрані щось окрім Києва. До цього кіно було монополізовано столицею. Іноді для красивої картинки виїжджали кудись у степ, гори чи на море. А зараз завдяки ентузіазму й держпідтримці з'являється більше фільмів, і вони - різноманітніші. Україна зазвучала в багатоголоссі. "Гуцулка Ксеня" й "Мої думки тихі" – це Карпати. "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго" – Прикарпаття. "Вулкан" - Херсонщина. "Додому" – від Києва до Криму.

Є ще якісь тенденції в українському кіно за останній рік?

‒ Рано говорити про тенденції. От якби в нас було 200 фільмів на рік. І серед них хоча б 50 на тему рівності жінок і чоловіків або роботи в Україні й за кордоном. Тоді могли б говорити про ключові проблеми й виклики. За 2019-й у прокат вийшло до 40 українських фільмів. Це з урахуванням альманахів короткометражок. Суспільство впливає на кіно. Але кіно ще мало знімають і не настільки сильне, щоб впливати у відповідь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Омелько п'є в гаражі, плаче, розмовляє з куркою. Бо нема більше з ким

Десь 800 повнометражних фільмів на рік знімається в США. З них близько 100 – це великобюджетні стрічки, які розходяться в широкий прокат у сотні країн планети. Задають якісь життєві стандарти. Наприклад, люди, відмовляйтеся від зброї. Або - поважайте тварин, бережіть екологію. Глядачі запам'ятовують ці посили й поводяться інакше після перегляду. Але українські фільми дуже слабкі у прокаті, збирають малу аудиторію. "Додому" вважається найкрутішим досягненням 2019-го в нашому кіно. Пару місяців був на широких екранах в усій країні, з великою рекламою та матеріалами в пресі. За весь цей час його подивилися стільки ж, скільки одну передачу на топовому українському телеканалі. Таке співвідношення.

Чи впливає "Золота дзиґа" на успішність і впізнаваність фільмів та режисерів?

‒ "Золота дзиґа" ще не має великого впливу. У США після вручення "Золотого глобуса" й "Оскара" деякі фільми-переможці виходять у повторний прокат. Завдяки номінаціям і нагородам заробляють додаткову копійку. Потім навколо них ще створюється розголос на онлайн-сервісах. Збирають більше глядачів. А лауреати цих премій надалі мають вищі гонорари й серйозніші проекти.

"Золота дзиґа" не сприяє ні повторному прокату, ні збільшенню аудиторії, ні побудові кар'єри. Це молода й не така популярна премія. Ще не накачала пафосу. А українські стрічки не настільки круті. Спочатку фільми піарять премію, а потім навпаки - йде зворотна реакція. Було б круто, якби якась вітчизняна картина вистрілила у світовому прокаті, а потім здобула Національну кінопремію. Тоді б статус дуже піднявся. Або якби наш фільм переміг у Каннах, а потім отримав "Золоту дзиґу". Тоді б усі теж зрозуміли, що ці дві нагороди – на одному рівні. Але поки в номінації "Найкращий фільм" немає хіта – ні фестивального, ні глядацького. Навіть "Додому" - кіно українського класу, але не світового.

Які фаворити в категорії "Премія глядацьких симпатій"?

‒ Це найнещасніша номінація, тому що в ній перемагає дрімуча єресь. У минулі два роки нагороду забирав Дзідзьо. Його недокіно – це взагалі образа всієї Української кіноакадемії, посміховисько і бруд.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Docudays UA пройде онлайн

Сподіваюся, номінація нарешті вийде з піке. Цього року тут представлені два сильні фільми. Історична драма "Ціна правди" польської режисерки Аґнєшки Голланд – це найбільш сильне, чесне та проникливе кіно з усього, що було знято про Голодомор. Може всьому світу гідно розказати, що це була за трагедія. Мій фаворит – історичний бойовик "Захар Беркут" Ахтема Сеїтаблаєва та американця Джона Вінна. Розповідає про жителів Карпат XIII століття, які дали відсіч хану Бурунді й відіграли серйозну роль в історії всієї Європи. Зупинили монгольське іго й не дали йому пройти далі на Захід.

Але поряд із цими достойними стрічками є всілякі дурниці. Жахливий байопік про Василя Стуса "Заборонений", патріотична нісенітниця "Крути 1918", халтурні комедії "Свінгери 2", "Зустріч однокласників", "Я, ти, він, вона".

Які загальні враження від 2019-го?

‒ Цей кінорік був неврожайний. Є кілька успіхів – "Додому", "Мої думки тихі", "Ціна правди", "Захар Беркут". Усе інше – це пересічні роботи, які передивлятися нема сенсу і які швидко забудуться, не залишать після себе нічого.

На жаль, на галузь чекають непрості часи. Останні кілька місяців були серйозні затримки з державним фінансуванням. Зараз триває пандемія. У найближчі місяці очікується світова економічна криза. Буде зниження об'ємів виробництва стрічок. Ці фактори говорять про те, що наступного року будемо згадувати 2019-й як час великого успіху, розквіту українського кіно. Рік був не дуже хороший, а далі буде ще гірше.

×