Який вигляд мали найстаріші театри Києва на початку ХХ ст. – архівні фото

31

Фото: kyivpastfuture.com.ua

Київські театри поступово відновлюють роботу у звичайному режимі. Для відвідувачів уже працюють Опера, Національний театр імені Івана Франка, драматичний театр імені Лесі Українки та інші.

Gazeta.ua пропонує пригадати, який вигляд мали найстаріші театри столиці у ХІХ ст. і що тоді показували.

Київська Опера

На початку ХІХ ст. вистави в Києві відбувалися в будівлі, зведеній близько 1805 року за проєктом архітектора Андрія Меленського. Перший київський театр розташовувався там, де зараз починається вул. Хрещатик і розташований "Український дім".

 

Другим київським театром стала будівля на розі вул. Володимирської і Кадетської (зараз Богдана Хмельницького. – Gazeta.ua). Її звели 1856-го за проєктом Івана Штрома. У театрі ставили драматичні вистави поряд з оперою і балетом. Постійну київську оперну й балетну трупу створили в Києві 1867-го. А коли 1896 року пожежа знищила стару будівлю театру, міська рада Києва оголосила міжнародний архітектурний конкурс на побудову нового оперного театру. Він мав бути з вогнетривкішого матеріалу – з каменю.

 

 

У конкурсі змагалис близько 20 відомих архітекторів з різних країн – Італії, Німеччини, Росії та Франції. Виграв проєкт архітектора німецького походження Віктора Шретера. Будівництво оперного театру в стилі неоренесансу за проєктом Шретера розпочали 1898-го, для цього залучили понад 300 працівників. Театр мав створювати враження не лише ззовні, а й бути затишним для глядачів і зручним для акторів.

Київський оперний театр, який зараз має ім'я Тараса Шевченка, завершили будувати 1901 року. Глядацька зала була розрахована на 1650 місць, 384 з яких були в партері. Амфітеатр, ложа-бельетаж, чотири яруси – усе було прикрашено дрібними деталями із сусального золота. Урочисту й благородну атмосферу підкреслили темно-червоними кріслами й шторами, а також величними кришталевими люстрами.

 

Зовнішній фасад театру теж був пишно прикрашений: розетки, театральні маски, фронтони. Над входом гостей зустрічають скульптури Мельпомени й Терпсихори.

На початку ХХ ст. приміщення оперного театру використовували не тільки для мистецтва, але й для проведення з'їздів. Зокрема, 1917 року в приміщенні оперного театру відбувався ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд, на якому проголосили Перший універсал Української Центральної Ради.

У часи Української Держави київська опера називалася як Український театр драми й опери. У серпні 1918-го були перекладені українською мовою опери: "Галька", "Фауст", "Травіата", "Черевички", "Казки Гофмана", "Богема", "Продана наречена", "Русалка", "Сільська честь", "Жидівка", "Мадам Батерфляй".

Зараз оперний театр є одним з найзнаніших і часто відвідуваних у столиці. У репертуарі – опери й балети, зокрема українських авторів.

Театр імені Івана Франка

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка був заснований 1920 року у Вінниці. Його створила частина акторів "Молодого театру" на чолі з Гнатом Юрою та акторами Нового Львівського театру на чолі з Амвросієм Бучмою. Об'єднавшись, митці утворили театральний колектив під назвою "Новий Драматичний театр імені Івана Франка". Керівником обрали Гната Юру. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920-го виставою "Гріх" Володимира Винниченка, а впродовж сезону театр зіграв 23 прем'єри.

У перші сезони ставили вистави "Молодого театру": "Затоплений дзвін" Ґергарта Гауптмана, "Молодість" Макса Гальбе, "Цар Едіп" Софокла. Більшу частину репертуару становили п'єси Володимира Винниченка. У цей же час була підготовлена одна з нових вистав – "Весілля Фігаро" Бомарше, у якій Юра виступив як перекладач, режисер і виконавець головної ролі. Починаючи з прем'єри 27 серпня 1920 року ця вистава 13 років не сходила з афіш "франківців".

 

Перші роки свого існування театр багато мандрував містами й селами центральної України, гастролювали Донбасом. Їздили з репертуаром, що містив "Лісову пісню", "Овечу криницю", "На дні", "Гайдамаки" й "Весілля Фігаро". 1923-го "франківці" стали державним театром у Харкові. Влітку 1926 року театр Франка за рішенням уряду перевели до Києва, тоді як з Києва до Харкова переїхав театр "Березіль". З 1926-го театр працює в будівлі колишнього театру Соловцова. Її звели 1898-го на території колишньої садиби професора Фрідріха Мерінґа, запроєктом архітекторів Георгія Шлейфера й Едуарда-Фердинанда Брадтмана.

 

У 1920-1930 роках акторське ядро театру становили: Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Юрій Шумський, Ганна Борисоглібська, Дмитро Мілютенко, Віктор Добровольський, Поліна Нятко, Катерина Осмяловська, Євген Пономаренко, Петро Сергієнко, Микола Яковченко, Микола Братерський, Олександр Романенко та інші. Ставили класику: "Весілля Фігаро" П'єра Бомарше, "Пригоди бравого солдата Швейка" за Ярославом Гашеком, "Суєта" Івана Карпенка-Карого, "Дон Карлос" Фридріха Шіллера.

 

Починаючи з першої половини тридцятих років театр, як і ряд інших колективів, майже цілком переключився на пропагандистські п'єси радянської тематики. Серед 13 вистав, що вийшли у 1933-1934 роках, була лише одна класична п'єса. Відчуваючи, що актори й театр можуть втратити те, що напрацьовували роками, Гнат Юра 1933-го звертається до однієї з найулюбленіших постановок, яка рятувала театр у критичні часи, – "Весілля Фігаро", і сам виходить на сцену в ролі Фігаро.

 

У сезон 20-ї річниці заснування театру Юра створює легендарну виставу "Украдене щастя" Івана Франка. 1946 року Гнат Юра працював над поновленими варіантами "Мартина Борулі", "Ревізора", "Швейка", який з 1928-го був його талісманом. Саме в ролі Швейка Гната Юру увічнили у сквері біля театру.

У 1978-2001 роках театр очолював Сергій Данченко. У цей час в акторському складі працювали Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська, Лариса Кадирова, Лесь Задніпровський, Олексій Богданович, Ірина Дорошенко, Василь Мазур, Людмила Смородіна, Станіслав Станкевич, Лесь Сердюк, Михайло Крамар, Ніна Гіляровська й багато інших. Частина з цих акторів виходять на сцену й сьогодні.

19 березня 2012 року розпочала свою діяльність Камерна сцена, названа на честь Сергія Володимировича Данченка. 19 жовтня 2013-го біля Камерної сцени встановили пам'ятник митцю (скульптори – Володимир та Андрій Чепелики. – Gazeta.ua).

Ставлять світову й українську класику. У час повномасштабної війни випустили виставу "Калігула" режисера Івана Уривського за твором Альбера Камю. Вистава збирає аншлаги.

Київський академічний театр ляльок

Київський академічний театр ляльок – найстаріший ляльковий театр України. За час свого існування театр розміщувався в різних будівлях, зараз розташований у спеціально спорудженому приміщенні (будівництво завершено 2005 року. – Gazeta.ua) на Європейській пл. Хоча з початку повномасштабного вторгнення театр не працює, нагадаємо його яскраву історію і знакові локації.

 

Ляльковий театр у Києві заснували 27 жовтня 1927 року як філію театру юного глядача. Упродовж 1928-1936 років працював у приміщенні колишнього кінотеатру "Роте-Фане" (вул. Хрещатик, 36. – Gazeta.ua). Там відбулося відкриття театру. Перший театральний сезон тоді відкрили двома виставами – "Старовинний петрушка" й "Музики" за Леонідом Глібовим у постановці Павла Щербатинського. З 1936-го театр розташувався за адресою: вул. Грушевського, 1-А (тепер Київська філармонія. – Gazeta.ua).

 

У роки Другої світової театр ляльок не працював.

Роботу театру відновили 1945-го, тоді його очолила дочка Івана Карпенка-Карого Марія Тобілевич. Театр почав отримувати державні премії. На той час діяв у будинку колишньої кенаси на вул. Ярославів Вал, 7. Залишався там до 1955 року. Тоді окрім знакових дитячих вистав поставили спектакль для дорослих "Божественна комедія" за Данте.

 

Від 1955-го до 1997 року Київський ляльковий театр працював також у колишній культовій споруді – у приміщенні Хоральної синагоги Бродського на вул. Шота Руставелі, 13. Її звели 1897 року у псевдомавританському стилі, реконструкцію проводили в 1974-1975 роках. Час роботи театру в приміщенні синагоги вважають "золотим часом".

 

У 1960-х театром керував заслужений артист України Юрій Сікало. За його ініціативою при театрі відкрили студію з підготування акторів-лялькарів, а при Київському коледжі естрадно-циркового мистецтва – спецкурси "Актор з лялькою на естраді" й "Актор театру ляльок".

В період з 1960 року до1990-х поставили відомі вистави театру: "Барвінок" Богдана Чалого, "Наш веселий Колобок", "Котигорошко" й "Женчик-Бренчик" Григорія Усача, "Пригоди козака Голоти" та "Яви нам ангелів твоїх" Нелі Шейко-Мєдвєдєвої, "За Синім Птахом" і "Мишкові пригоди" Юхима Чеповецького, "Закоханий принц" Всеволода Данилевича та інші.

 

Від 1997 року ляльковий театр не мав постійного приміщення – єврейська громада добилася повернення Хоральної синагоги Бродського й відновлення служінь. Творчий колектив орендував зали в школах, дитячих садочках, наймав малу залу Національної філармонії, актові зали Будинку культури МВС і Будинку профспілок.

19 грудня 2005 року відбулася церемонія урочистого відкриття нової будівлі Київського академічного Театру ляльок (30 жовтня 2002-го рішенням Колегії Міністерства культури й мистецтв України за вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва театру надали звання академічного. – Gazeta.ua).

"Казковий" театр-палац звели на місці аварійного бетонного кінотеатру "Дніпро", який був на території сучасного Хрещатого парку, закладеного в 1941-1943 роках XVIII ст.

 

Спроєктував "палац" у стилі "Київська архітектура" народний архітектор України, доктор архітектури Юрій Білоконь. Еталоном слугували Замок Річарда, вежі Арсеналу. Водночас Палац театру не мав дисонувати з прилеглими історичними будівлями різних стилів – парламентською бібліотекою, філармонією.

 

Споруда театру має образ казкового палацу як зовні, так і в інтер'єрі. Прилегла до будівлі територія також оформлена як справжнє дитяче казкове містечко. Театр має дві зали для вистав на 300 й 110 місць. Всі глядацькі й сценічні приміщення оснащені на сучасному технічному рівні.

До повномасштабного вторгнення країни-агресорки Росії репертуарна афіша театру налічувала понад 40 вистав для дітей і дорослих.

На час воєнних дій театр не працює.

×