15 червня українському акторові Іванові Миколайчуку виповнився б 71 рік. Вдова актора та ровесниця Марія Миколайчук живе сама у колись спільному помешканні на Русанівці і зберігає всі фотографії чоловіка. Вона згадує, що першу квартиру в Києві їй з чоловіком вдалося отримати випадково - через те, що Іван спалив очі софітами.
"У Києві жили спочатку порізно. Я в своєму гуртожитку на Хрещатику, а Іван у своєму — в Лаврі. "Іване, що це за життя? - кажу. - Давай вже якось об'єднуватися. Переходь до мене в гуртожиток". Поставили розкладачку і спали разом в коридорі, хоч там завжди були протяги. Дівчата не були проти, бо в нас завжди були веселі вечори, як Іван оселився. Квартиру нам дали непланово. Коли Іван знімався у фільмі "Сон", на одній зі зйомок йому попалили роговицю ока сильним світлом. Він певний час не міг зніматися в кіно. Прийшов до нього його керівник Віктор Івченко, побачив коридорне те життя і каже: "Оце через цього хлопця зупинилася вся кінофабрика в Києві. То чи не легше дати йому квартиру, кіностудії дешевше обійдеться". То невдовзі нам дали однокімнатну квартиру на Жилянській вулиці.
В однокімнатній квартирці подружжя Миколайчуків постійно жили друзі, через що сусідки почали пліткувати на Марію.
"Борис Брондуков, наш друг, коли прийшов на новосілля, обдивився квартиру і каже: "Ви думаєте, що маєте тепер хату, а ми всі будемо жити у гуртожитку? Значить так, оце куточок наш. А це мій, а це Льоні Осики, а це Кондратенка, а ви де хочете". Воно так і вийшло. Бо я все була на гастролях, а Іван на зйомках. В хаті фактично тільки друзі й жили. Зате про мене тоді ходила слава. Коли Іван приїжджав нарешті зі зйомок, стукав у парадні двері, двірничка йому з вікна: "Хто ви такий?" - "Та я тут живу" - "Яка квартира?" - "21". - А хто ви будете? — "Та, - каже, - я чоловік тої жінки". - "Там уже повно таких чоловіків, як ви!"
Сусіди називали Івана стилягою, бо він ходив з довгим волоссям.
"Гуцуляка ж, - розповідає Марія Миколайчук. - А бабушки в під'їзді кричали: "Стіляга! Ми на вас в міліцію будем заявляти! Чого так визивающе ходите?" Нікому в голову не прийшло, що він елементарно актор. Потім тільки фільми побачили, то запишалися, що в одному будинку жили. У нашій хаті, як хто приходив, щось писав на шпалерах. Хоч бери збирай їх і забирай з собою на нову квартиру, яку нам дали на Русанівці. А ми навіть фотоапарата не мали, щоб зазняти. Так їх і залишили. Наступні господарі то все поздирали. Мабуть, думали, що ми якісь ненормальні".
Марія згадує, що Іван постійно критикував її спів. Жінка 12 років співала у хорі Вірьовки.
"Іван критикував без кінця, як я співаю: так не співається, казав. Раз записала для радіо дві пісні. Знаю, що о третій годині транслюватимуть запис. Пішла на кухню, зачинила двері, тихенько ввімкнула собі те радіо, притулила до вуха і слухаю, щоб Іван не чув. Раптом відкриває двері: "А чого ти позакривалася?"- "Та я, щоб тобі не заважати, собі радіо слухаю". Тут оголошують пісню у моєму виконанні. "Ага! Ну, я послухаю" - сідає на стілець. Прозвучала перша пісня, прозвучала друга. Я тремчу. Тоді він піднявся, став на коліна, і каже: "Так це ж зовсім інша річ. Коли гарно — то гарно". Для мене це було найвище визнання.
Оскільки подружжя весь час було на зйомках і гастролях, зустрітися вдома їм випадало рідко. За словами Марії, щоб приготувати чоловікові їсти, вона часто втікала з гастролей свого хору, що дуже не подобалося керівництву.
"Щоб зазирнути до хати, на кілька днів виривалася до Києва літаком: все перемивала, перепирала, щоб чистеньке все було в нього, готувала їсти. Іван потім казав: "Заходжу в будинок, відкриваю двері і ще знизу чую наші рідні запахи. Думав, що такий голодний, що вже ввижається. А чим вище підіймаюся ліфтом на шостий поверх, запахи сильнішають". Заходить, аж в хаті несподівано я. Іван дуже любив борщ, моченку — м'ясо з підливою, фасульки — квасолю. Каже: "Давай мені, бо я вже всьо!" Це були щасливі наші зустрічі. Був такий час, коли Іван мені сказав: "Я шо, солом'яний вдівець, чи хто? Скільки не приїду, жінки вдома немає. Вже треба якось визначитися". Визначилося воно само. В хорі не розуміли, як я могла взяти й на три дні зірватися в Київ. Когось це обов'язково муляло. Десь шпигували, десь кололи. Раз Іван подзвонив мені на роботу, а я плачу. "Що ж це за робота така? - каже — на якій ти плачеш? Від роботи треба отримувати задоволення. Все, додому. Завтра ж звільняйся". І я послухалася.
Найкращого схвалення чоловіка Марія Миколайчук дочекалася, коли заспівала разом з Ніною Матвієнко і Валентиною Ковальською у тріо "Золоті ключі".
"Дівчата все просили мене познайомити їх з Іваном. А він весь час в роботі. Раз прийшов: "Гаразд уже, веди своїх дівчат". Сидимо, балакаємо, десь чарочка пішла. Іван каже: "Дівки, заспівайте що-небудь". Ми до цього втрьох не співали. А тут голоси злилися, ми самі дивувалися, бо пішли обертони. Тоді Іван: "Ну все, дівки, ви мої. Ви не маєте права не співати". Почав нам підбирати репертуар. За той спів нам в хорі також заздрили. Коли Іван послухав нашу першу платівку, сказав: "Це не пісня, це церква".
1 
4880
Коментарі
7