Іван Миколайчук мріяв накрити столи від свого села до райцентру

Про українського актора, сценариста й режисера Івана Миколайчука розповідає його вдова — 70-річна Марія Миколайчук:

— Він багато придивлявся до людей. Ще з дитинства. От у його селі була божевільня. Там працювали Іванові брати й сестри. Родина в них велика — їх 10 дітей було. І Іван був вхожий до головного лікаря. Одного разу допоміг йому вилікувати одного хворого. Цей чоловік повернувся з війни і не говорив — чи то контузія, чи депресія. А Іван пас корову і під час грози почув, як той чоловік щось сказав. Розповів лікареві. Вони дійшли висновку, що грім нагадує вибухи. Під час наступної грози Івана переодягнули у воєнний одяг. Зіграв командира — прийшов до того хворого й закричав: "У бій!". І чоловік забалакав. Згодом одружився, став керувати оркестром у парку. Іван часто до нього ходив, і той йому не переставав дякувати. Але коли починалася гроза, ховав голову під подушку.

Колись Іван на останні гроші купив 100-літрову бочку пива і запросив усіх односельців. У нього була мрія — накрити столи від свого села до райцентру, а це 5 кілометрів. Хотів застелити їх білими скатертинами і поставити наїдки, напої, щоб кожний, хто йшов на базар чи назад, міг пригощатися.

Стрічка режисера Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" здобула кільканадцять нагород. Потрапила до двадцятки найкращих картин світу. На Івана Миколайчука, який виконав головну роль, впала слава. Як він, селянський син, радив собі з нею?

— Легко і просто. Так, його впізнавали, просили автографи. Листи приходили мішками. Жінки зізнавалися в коханні: "Я знаю, що ви жонатий, але думаєте, що ваша жінка краща, ніж я?" Фотографії навіть присилали. Я ставилася до цього спокійно. Якщо я закохана, то чому в нього не може закохатися хтось інший? Бувало, жінки й під вікнами кричали: "Іван!". Їх стільки було. Але підстав ревнувати не давав.

Як ви познайомилися?

— Нам було по 16 років. Ми жили в Чернівцях на одній вулиці. Я в батьків, а Іван винаймав квартиру. Коли працювали разом у театрі, Іван щодня проводжав мене додому. Якось в обід стоїмо балакаємо під хатою, а йде мій батько. Запросив Івана до хати. Мама накрила на стіл. Батько питає: "Що будете: горілку чи коньяк?" Іван відповідає: "Коньяк". А я ж знаю, що до цього він його не пив, бо в селі що п'ють — самогонку. Він надпив і поставив — як належить. Пообідали, мама каже мені: "Допоможи прибрати зі столу". А Іван як підхопиться: "Мамо, я допоможу вам". Вона сміється: "Ще й не оженився, а вже мамою звеш". Але їй це сподобалося. Побачила, що ходить він із серйозним намірами. І для мене це дзвіночком стало, бо про одруження ми ще не балакали. Побралися в 21, якраз Іван знімався в "Тінях забутих предків".

Під час тих зйомок в Івана Миколайчука помер батько.

— Він хворів на рак, смерть була неминучою. Іван кожні вихідні їздив додому. Переживав дуже — з батьком вони були дуже близькі. Осунувся, щоки запали. Й ось отримав телеграму, що тато помер. Нікому нічого не сказав. Продовжив зніматися, бо знав, що завтра актори виїжджають і перенести епізод не можна. Знімали якраз сцену з Ларисою Кадочниковою, яка грала Марічку. Знаючи, що вагітна, вона запитує в Івана, чи будуть вони в парі. Сцена тужлива, і справжні Іванові емоції лягли під настрій тієї розмови. Відразу після зйомок — в автобус і на похорон. Кинувся мені на плечі: "Як же тепер жити далі?". — "Жить, Іван, просто жить". Тато його прожив 56 років. Мама 91. Мудра жінка. У нас з нею дуже добрі стосунки були.

Як ваш чоловік готувався до ролей? От знаю, що перед зйомками фільму "Бур'ян" голодував, щоб мати виснажений вигляд.

— Пам'ятаю, як десь тоді одного разу підіймався сходами. А хтось котикові кинув шматочок ковбаски. І вона так йому запахла. "Я перший раз зрозумів, що я разом із котом можу з'їсти ту ковбасу, — зізнався мені потім: уже такий був виснажений. — Але зрозумів, який це гріх, навіть думати так не можна". Єдине, що мене просив, щоб у нього завжди були соки. Я переживала, казала, що занапащує своє здоров'я, але він був переконаний, що так треба. Іван дуже залежав від ролі. До кожної готувався і глибоко її переживав. І вже наповнений нею приходив на знімальний майданчик.

Провидиця напророкувала Іванові Миколайчуку, скільки житиме. Він і ви вірили у пророцтво?

— Ця жінка жила в Івановому селі, вони товаришували. Якось подивилася на нього і сказала, що проживе 25 років. І більш нічого. Я дуже переживала, бо все, що вона говорила, справджувалося. Перед 25-м днем народження Івана кажу йому, що мама просить приїхати у село. Подумала: якщо щось має трапитися, то хай удома. А Іван про те пророцтво й забув. Приїхали ми в село, накрили столи. Заїхав Дмитро Павличко. Іван іще прочитав його вірша: "Мені сповнилось 25". Минув день, другий, місяць. Слава Богу, все обійшлося, забулося. А вже коли Іван хворів, лежав і не підводився, покликав мене і прошепотів: "Нам сьогодні 25". А я перший раз у житті забула про річницю нашого одруження. Попросив, щоб я схилилася. Притулив рукою. Цей останній жагучо-холодний поцілунок я ніколи не забуду. У мене аж вистрілило в голові: 25! Ми прожили разом рівно 25 років. Через чотири дні Івана не стало.

×