Драма про помсту ґвалтівнику здобула основні номінації "Оскару"

Драма "Перспективна дівчина", номінована на "Оскар" як "Найкращий фільм", "Найкраща жіноча роль", "Найкращий режисер", "Найкращий оригінальний сценарій" і "Найкращий монтаж". Уже здобула премію Гільдії сценаристів США й номінації "Золотого глобуса".

Завдяки "Перспективній дівчині" Еміральд Феннел стала першою британкою, яку номінували на "Оскар" за режисуру.

Кассандра була однією з найкращих студенток медичного коледжу. Кинула навчання, бо втратила найкращу подругу Ніну. Ту зґвалтували на вечірці й вона скоїла суїцид. Касандра вдень працює в кав'ярні, ночами сидить у барах і клубах. Прикидається п'яною та чекає, щоб якийсь чоловік скористався її станом. Хоче помститися за подругу, за сюжетом.

Про картину розповідає журналістка й лекторка Ірина Гіль, мистецтвознавиця Анастасія Капралова.

"Ідея фільму чудово вписується в контекст руху #MeToo. Однак гучним феміністським маніфестом "Перспективна дівчина", на мою думку, не стала, - каже мистецтвознавиця Анастасія Капралова. - По-перше, ну як же смішно спостерігати за тим, що Кессі, виявляється, зовсім не хоче вбивати або калічити чоловіків, що хоча б якось зробило її прообразом жіночої версії Джокера й загалом яскравим героєм із претензією на цілісність. Вона ж просто виносить догану. Це відсилання до того, що монополія на насильство належить чоловікам. Чомусь це послання переважило прагнення зробити головну героїню сильною. Їй дозволено добрі дві години грубіянити, принижувати всіх навколо, бити скло в машинах випадкових людей, тому що "У мене травма, мені можна". Це не рухає сценарій. Проте можна вказати й на те, що це деконструкція стереотипів про жінку-вамп.

 

До того ж глядачеві не показують взаємин подруг Ніни й Кессі, тому ми не можемо відчути мотивацію головної героїні, яка всіма силами прагне помститися. Що сталося тоді на вечірці в коледжі, чому ми маємо співпереживати Ніні? Відсутність демонстрації персонажа робить його невидимим для світу, який і далі веде лицемірну гру й живе своїм життям. Але для того, щоб глядач міг ідентифікувати себе з героєм і відчути емпатію до нього, нам могли б залишити якісь "сліди" Ніни. Щоб угадувався її характер і жива справжня особистість. Натомість маємо лише розповіді Кессі про зруйнований талант подруги. Факт насильства жахає, безперечно, але Ніна стає невидимою й непозбувною примарою, що починає дратувати своєю відсутністю.

У 1970-х зародився піджанр експлуатаційного кіно, який називається rape and revenge, дослівно "зґвалтування й помста". "Перспективна дівчина" знята як один великий референс до таких фільмів, але не переходить ту межу, коли глядач міг би чітко зчитувати авторську іронію. А це одна з характеристик жанру. За що можна похвалити творців фільму, так це за своєрідну деконструкцію триактної структури. Остання частина закінчується досить своєрідно, у дусі епохи #MeToo. Чи є такий вибір "небанального" фіналу правильним? Попри сексуалізацію актрис, в експлуатаційному кіно особиста кривава помста ґвалтівнику завершує формування особистості героїні. Вона демонструє, нехай іноді й неоднозначну, але все-таки жіночу силу. Серед горрорів про зґвалтування з 1970-х можна назвати "Я плюю на ваші могили" або "День жінки" Мейра Зарки. Також "Триллер: Жорстокий фільм", який, до речі, надихнув Квентіна Тарантіно на зйомки "Убити Білла". Насправді такі фільми випускають регулярно, але найчастіше це стрічки категорії Б. Наприклад, нескінченні ремейки й сіквели "Я плюю на ваші могили".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Netflix зніме продовження хіта "Ножі наголо" з Деніелом Крейгом

Стиль у стрічці бездоганний, це найкращий її бік. У голові надовго застрягне кавер на пісню Toxic Брітні Спірс. Барвисті вбрання для інфантильної героїні зі зморшками, музичні вставки, кольори цукерок із гротескних детективних серіалів 2000-х. Ви дивитеся на цю різноманітність усього в кадрі й думаєте: "Ну все-таки щось у цьому є". Але без виразної загальної драматургії відштовхує аудиторію.

Висновки можна зробити невтішні, але є ще один маленький нюанс. Навколо фільму стався скандал через рецензію критика з Variety Денніса Гарві, який негативно відгукнувся про дивне обрання актриси на головну роль у "Перспективній дівчині". За його словами, замість Керрі Малліган більше підійшла б Марго Роббі, яка зайняла продюсерське крісло. Малліган образилася на критика, журналісти назвали його мізогіном, а видання вибачилося за статтю. Зі свого боку Гарві відповів, що байдужий до канонів жіночої вроди, тому що він є 60-річним геєм і його критика заснована суто на стандартах кінематографа. Спільнота кінокритиків у США образилася на Variety, де Гарві не захистили.

Я не думаю, що конкретно Марго Роббі неодмінно виконала б роль краще. Наприклад, вона вже працювала в схожому амплуа такої собі гротескної загадкової жінки в "Терміналі", який був не дуже успішним. Вважаю, що Денніс Гарві дійсно не хотів образити зовнішність Керрі Малліган або назвати її антисексуальною. Його критика ґрунтувалася на характеристиках різних типажів актрис вуконтексті фільму. Дивно, що це стало предметом такого бурхливого обговорення".

 

"Назва фільму "Перспективна дівчина" - омаж на гучну судову справу в США 2016-го, - каже журналістка та лекторка Ірина Гіль. - Стенфордський студент-атлет зґвалтував непритомну від алкогольного сп'яніння дівчину. Йому дали 6 місяців, з яких відсидів лише 3. Суддя пояснив це так: хлопець узагалі не винен, на нього згубно вплинули культура споживання алкоголю й розпусти. Суддю згодом відсторонили, адже він прирівняв ґвалтівника до жертви. На слуханні вихваляв його здобутки в навчанні й спорті, ніби це щось змінює. За словами судді, було б "несправедливо губити життя такого перспективного хлопця". На відміну від дівчини, яку він назавжди травмував. У своєму листі до суду жертва писала: "Ці 20 хвилин змінили все моє життя. Я не знаю, як жити далі, ненавиджу своє тіло. А ви так говорите, ніби це нічого не означає".

Знаючи цю історію, назва фільму стає логічнішою. Сама стрічка глибоко вразила, я вперше вирішила поставити хорошу оцінку на сайтах кінопрокату та стрімінгових платформах. І тоді наштовхнулася на зневажливі й поверхові рецензії від оглядачів і так званих кінокритиків. У жодній із них не було пояснення назви, хоча цю інформацію можна знайти за 2 хвилини.

Один із рецензентів почав із того, що героїня нібито мститься всім чоловікам за незрозумілу трагедію з минулого, хоча це не так. Інший засудив за нібито насадження моралізаторства. Проте, якщо ви бачили фільм, то помітите, що в ньому цього немає. Кессі взагалі аморфна. Вона мало говорила, завжди витримувала паузи перед тим, як діяти. Нічого не пропонувала. Цікаво, як можна приписувати стільки незрозумілих конотацій персонажці, яка весь фільм мовчить?

Жодного разу не було вжито слово зґвалтування. Сцени з ним немає як зав'язки, яка б пояснила арку героя й потім виправдовувала його дії. Не показана передісторія головної героїні, на той час перспективної відмінниці в медичному коледжі. Ми одразу бачимо її в пригніченому стані після подій та їхніх наслідків. Не одразу розуміємо мотивацію. Вона не ідеальна, чинить неетичні речі. Шантажує, обманює. Складно було б зчитати ефемерний моральний складник таких персонажів.

Яскравий приклад протилежності - оскароносний "Джокер". Герою Гоакіна Фенікса глядачі пробачали будь-яке насильство, навіть невиправдане. Ми теж спостерігаємо за наслідками подій, які до кінця нам невідомі, але чомусь зчитуємо не психічну нездорову людину, що потребує кваліфікованої допомоги, а майже сучасного філософа, який підносить дзеркало до огидної реальності суспільства. Кессі тримає таке ж дзеркало, водночас не залишаючи після себе гори трупів і масові протести, але рецензенти не бачать паралелі. На додаток — концентруються на тому, що головна героїня нібито невродлива. Таке ставлення до акторки Керрі Малліган, що її варто було замінити на Марго Роббі, нагадують — жінки в кадрі все ще є швидше прикрасою, яку мають хотіти, аніж бачити багатовимірну особистість. І хоча Кессі дуже приваблива, зі стрункою фігурою, її невідповідність типовим жіночим персонажам разюче помітна саме через майже агресивні огляди й рецензії чоловіків онлайн.

 

Окремо усміхнулася з рецензії оглядача, якому не сподобалися чоловічі персонажі, які всі негативні й аморфні. Прекрасно розумію, як це - не бачити глибини в персонажах, які схожі на мене, та ще на пів планети. Тут варто зазначити прекрасну роботу кастинг-директорів фільму: усі, хто брав участь у насиллі - не маніяки в темних провулках, не типові злочинці, а звичайні чоловіки, які ходять на роботу й часто мають сім'ї. Навіть кохають дружин.

У цьому плані режисерка Емеральд Феннел знала, що все у фільмі розглядатимуть під мікроскопом. На ролі чоловіків, які в кадрі чинять сексуальне насилля, обирала акторів, які до цього грали тільки в ромкомах чи звичайних комедіях. Тобто мають доброзичлий вигляд і не відповідають типовому образу насильника, який сидить у головах у суспільства. Блискучий прийом.

Бойфренда головної героїні зіграв Бо Бернем. Це відомий прогресивний американський комік із хорошою репутацією. Навіть не знаючи цього, спрацьовує просто сама зовнішність. Він милий, незграбний, смішно жартує. Не хочеш вірити, що такі хлопці здатні вчинити насилля. Або ще гірше - нічого не зробити, щоб йому завадити.

У фільмі немає автоматичного розподілу, де всі чоловіки - негідники. Наприклад, один із відверто негативних персонажів - директорка коледжу. Вона знала про насилля та роками його покривала, не реагувала на скарги. Інший - колишня подружка, яка через внутрішню мізогінію та небажання втратити позиції популярності навіть висміює інцидент із насиллям. Єдиний персонаж, який насправді зрозумів наслідки своїх дій - чоловік, колишній адвокат, який захищав ґвалтівників.

 

Тому негативні відгуки, які я побачила - найкраща візуалізація ідеї фільму. Подивитися його варто, щоб перевірити, кому стає прямо-таки фізично незручно під час перегляду, і пізніше виливається в коментарі на зразок: "нєфіг було пити" й "ця політкоректність згубить кіно".

Коли люди бачать на екрані натяк, що дії, які вони вважали нормою, є насправді неприйнятними та мають наслідки, то сприймають це як персональне звинувачення. Де у відповідь лунає наратив: "Чого це раптом не можна займатися сексом із непритомними п'яними жінками?". Замість того, щоб замислитися: "Можливо, мої друзі так роблять. Чи стояв би я осторонь? Чи сам колись користувався станом жінки?". Фільм провокує на внутрішній діалог і саморефлексію, хоча дістає від частини аудиторії стадію заперечення та агресії.

Десятки років зґвалтування п'яної жінки подавалося у фільмах, навіть комедіях, як звичайний сценарний епізод. Ця історія тиражувалася, нормалізуючи й виправдовуючи дії героїв. Це буденність, що відбувається як на вечірках у колі незнайомців, так і в родинах. Хоча кожен вірить і повторює, що не зробив нічого поганого. Як герої "Перспективної дівчини" повторюють: "Я хороший хлопець". Фільм же змушує придивитися до цієї частини себе й запитати: "Ти все ще в цьому впевнений?".

×