Допомогла "Океану Ельзи" записати перший альбом. Навряд чи мене пам'ятають - радіоведуча

Ольга Гончаренко 24 роки вела програму "Український рок-н-рол" на радіо "Промінь". Просувала молоді вітчизняні гурти. У 1990-ті її гостями були "Брати Гадюкіни", "Океан Ельзи", Kozak System, "Плач Єремії", "ТНМК".

Ми запитали про причину закриття радіопрограми, бідкання українських рокерів та сюрприз від Юрія Андруховича.

Нещодавно "Океану Ельзи" виповнилось 26 років. Можете розказати про перше знайомство з гуртом?

- Це, здається, був кінець 1995-го або початок 1996-го. До мене програму "Український рок-н-рол" десь пів року вів Євген Глібовицький. Він сам зі Львова. Після чергової поїздки привіз мені касету з інтерв'ю та декількома демозаписами. Якість була, м'яко кажучи, не дуже. Але для першого знайомства цього вистачило. Він сказав: "Ось нещодавно у Львові з`явилась перспективна група. Веселі класні пацани". Потім хлопці вже самі з нами зв`язувались. 1996-го за нашим сприянням вони записалися у Будинку звукозапису Національної радіокомпанії. Вийшло 6 композицій мініальбому "Будинок зі скла". Як на мене, це стало однією зі сходинок до великого шоу-бізу. Писав їх звукорежисер Валерій Панченко. Потім деякий час їздив з ними як концертний режисер. Це теж було достатньо важливо для становлення "Океану Ельзи".

Яким ще українським гуртам ви допомогли стати відомими?

- Я ставлюся до Святослава Вакарчука з великою симпатією. Але я не думаю, що він пам'ятає нашу програму. Не згадає, що я зробила для нього щось хороше. Коли люди досягають вершини, їм здається, що вони самі це зробили і геть ніхто не допомагав. Нібито вони просто талановиті і геніальні хлопці, які в один момент стали зірками. Очевидно, є багато команд, яким я приділяла багато уваги. Я надавала ефіри, коли їх ніяка радіостанція не брала. Називали неформатом та суворим андеграундом. Я їх пам`ятаю. А вони й не згадують. Значить, для них це нічого не важило.

Скромність - не найкраща риса для людини. Але я не хочу називати конкретні імена. Бо прочитають і скажуть: "Що вона там про себе думає? Ми класні та популярні. Нічого нам не дало, що приходили до неї на радіо".

 

Чому 2018-го закрили програму?

- Це був перетин інтересів моїх та тих, хто прийшов керувати "Променем". Їм було вигідно сказати, що до них радіостанція була гівном. Нібито тепер в ефірі різноманітність виконавців. У моїй присутності хизувалися, що приходять "Без обмежень", "Фіолет", Kozak System, "Тартак". Але вони роками ходили на "Український рок-н-рол". Не вчора ці гурти заснували, їм більше 10 років.

Керівники зробили все, щоб я пішла сама. Мене не скорочували. Я сама пішла в довгу відпустку. Знала, що як повернусь, напишу заяву про звільнення. Але мене не стали чекати і вже закрили програму.

Ви слідкуєте за станом радіостанції після звільнення?

- Для мене це досі непроста тема. Не відстежую, що відбувається на радіо, якому віддала пів життя. Усю юність точно. Не хочу зайвий раз засмучуватись.

Колишні колеги розповіли, що було святкування дня народження "Променя". Це було після того, як я пішла. Виконавці давали коментарі стосовно найважливіших програм. І згадки про мене звідти повирізали. При чому були гурти, яким я допомагала з музичним просуванням. "Крихітка Цахес", наприклад.

Попри свою надмірну скромність, я знаю собі ціну. Знаю, що я зробила. Мені навіть цього достатньо. Є люди, які плекають себе в радіо. А я плекала радіо в собі. Потрапила на нього випадково і не для слави. Взагалі закінчила фізико-математичний факультет.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У найвідомішій збірці поезій Луїз Ґлік квіти розмовляють у саду - перекладачка про нобелівську лауреатку

А як тоді потрапили в журналістику? Та для чого?

- Моя родина з Києва. Старша сестра Оксана вступила на журналістику до Львівського університету імені Івана Франка. Усю школу я приїздила до неї в гуртожиток на літні канікули. Мені було дуже цікаво, бо коло спілкування відрізнялось від київського. Старостою групи Оксани був Віталій Бардецький. Зараз відомий музичний журналіст. А тоді меломан серйозний. Продюсував "Скрябін" та "Океан Ельзи". Він мені показував записи різних виконавців. Казав, на кого треба звернути увагу. Хто тільки починає, але стане знаменитим. Я постійно була в мистецьких тусовках. Тоді зароджувалась нова українська музика. Мене познайомили з учасниками гуртів "Плач Єремії", "Мертвий півень", "Піккардійська терція". Вони завжди бідкалися, що дуже важко потрапити на радіо. І я подумала: "Якби я була ведучою, я би їм допомагала".

Потім таки потрапила на радіо. Спочатку редактором, допомагала робити "Український рок-н-рол". Потім ведучою. Мені подобалось, що я можу собі дозволити ставити в ефір гурти, які ніде більше не беруть. Бо якщо всюди стукають, а їм не відчиняють, вони зневірюються. Зовсім припиняють діяльність. Я давала можливість молодим виконавцям знайти свого слухача. Це для них перший крок. Якщо мають запал та талант, то далі вже піде.

 

Тому вирішила не видаляти сторінку програми на Facebook. Хочу, щоб це був майданчик для музикантів-початківців. Нехай публікують свою творчість. Я не проти, якщо народ туди щось пише. Я навряд чи буду. Чомусь поки немає бажання.

Може все ж продовжите вести блог? Зробите нову авторську програму.

- Та ні. Вже перегоріла цим. Навіть перехворіла. Я знаю, що "ніколи не кажи ніколи". Але на даний момент не відчуваю цієї потреби. Знову ж таки, багато людей блоги ведуть заради себе. Я програму вела заради гуртів. Чесно кажучи, я не впевнена, що їм це потрібно було. Є штука, яку я пізно зрозуміла. Людям треба допомагати тоді, коли вони про це просять.

Я, на відміну від своїх колег, не дзвонила після кожного ефіру і не казала: "Я сьогодні про вас розповідала". Я просто робила свою справу. Може, й неправильно це. Треба було кожен раз нагадувати про себе. Значить так треба було. Я не шкодую. Хоча якби почала все спочатку, то не знаю, чи пішла б тим шляхом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Перебуваю між світами: між європейською і українською культурою" - співачка Ганна Гриніва

На відміну від теперішніх ведучих, мені є чим похизуватися та що згадати. Ні в кого не було таких слухачів, як в мене. Вони унікальні. Безмежно люблю і вдячна. Був колись львівський сайт "Форум рідного міста". Тарас Сокальський створив тему. Там обговорювали кожну мою програму. Після ефіру було ще своє життя. Я іноді щось коментувала. І так вони багато років спілкувались. До 2004-го, поки Facebook не набрав обертів.

Багато прихильників дякували за формування музичного смаку. Мені це приємно. А ще приємніше, що багато з них стали журналістами. Казали, що я відіграла в цьому далеко не останню роль. Брали за взірець.

Можете розказати про найвідоміших?

- Наприклад, у Івано-Франківську є Тарас Зень. Керівник телерадіокомпанії "Вежа". Став відомою людиною у масмедіа свого регіону. Був слухачем з ранньої юності. У мене досі є листи від нього 13-річного. Надсилав малюнки. Там Андрій Середа, "Плач Єремії", "Мертвий півень". Є ще Дмитро Шульга, він з Кропивницького. Більше пише про кіно, але є й про музику.

 

Найвдячніший слухач - це Юрій Андрухович. Юрка дуже люблю. Багато з ним записали інтерв`ю. Я їх із задоволенням можу іноді переслухати. Він теж дуже приязно до мене ставиться. Не без скромности скажу. На відміну від багатьох музикантів, він дуже адекватно завжди реагував на ефіри. Казав: "Вам треба навчати брати інтерв'ю". Може в іншому житті.

Декілька років тому на "Мистецькому арсеналі" мав бути документальний фільм про польський гурт Karbido та Андруховича. Я напередодні коментар з ним в скайпі записувала. Він декілька разів запитав, чи буду на презентації. Я кажу, що постараюся. Вирвалася з роботи. Сиджу у залі. Починається фільм. А я себе не дуже ідентифікую за голосом. Спочатку розпізнаю свій текст. Думаю: "О, це ж мої слова". Потім розумію, що це ж я. Фільм починається з фрагменту мого ефіру з Андруховичем. Він не сказав, що це буде. Приємна несподіванка. Ще й завершилася стрічка моєю програмою.

Зараз слідкуєте за українською музикою?

- Ні. Взагалі. Люблю слухати тишу.

×