Письменниця Євгенія Кононенко говорить, що відчула себе феміністкою у 16.
"Мій фемінізм почався з Ліни Костенко: "Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни!" Вчителька української мови дала мені її збірку поезій, я їх переписувала від руки. У 16 років це ж скарб. Ті мої вчительки були перестрашені жінки, боягузки, які прожили життя в страху, якого не позбулися й після розвалу СРСР".
За словами авторки тексту-маніфесту "Без мужика", раніше жінки розкріпачувалися, коли розлучалися або "гуляли від мужа", але спочатку треба було виконати гендерну програму.
"Люди дуже не люблять виходити за рамки власного досвіду. Зрештою, до феміністичних ідей першими приходять ті жінки, в кого був батько-тиран і чоловік-нікчема. Ці жінки не хочуть бачити, що є інші, в кого все гаразд".
"Якщо жінка має потребу в самореалізації, то добрий чоловік, який її кохає, їй допоможе. Конфлікту інтересів не буде. Та він ще й створить їй умови! Коли гармонійна родина, це з часом, якщо не одразу, все одно станеться. Він не буде тираном. А феміністки видирають зубами своє право працювати. Чоловік, який кохає жінку, подарує їй і право на те, що вона потребує, і те, що вона потребує. Він не скаже, що треба варити варення. Якщо для жінки куховарити – як панщина, то несмачне в неї буде варення, і вареники теж несмачні. Чоловіків, для яких домашні борщі є першорядною цінністю, треба варити живцем в тих борщах".
Цій ідеї "остаточного вирішення борщового питання" присвячено цілий абзац у книзі "Без мужика".
Більше думок Євгенії Кононенко читайте в інтерв'ю журналу "Країна" в №517 від 9 квітня 2020 року.
Коментарі