Від початку 2020 року у Франції зріс попит на роман Альбера Камю "Чума". Видавці вважають, що це пов'язано з поширенням вірусу Сovid-2019-nCoV. В Італії книга увійшла в топ бестселерів лютого, а на "Амазоні" англомовний наклад "Чуми" до 5 березня розпродали повністю.
Найвідоміші книги, в яких смертельні заховрювання відіграють визначальну роль:
Джованні Боккаччо, "Декамерон"
1348 рік. У Флоренції чума вже забрала сто тисяч життів. Але це лише тло для еротичних новел Боккаччо. Сім дівчат і троє юнаків із забезпечених сімей, які перебувають між собою в дружніх, романтичних або родинних зв'язках, вирішують перечекати епідемію за містом. Там вони розважають один одного музикою, танцями, співом та історіями, в яких Ерос дуже часто вступає у двобій з богом смерті Танатосом.
Даніель Дефо, "Щоденник чумного року"
Книгу можна назвати однією з перших проб жанру докудрами в літературі. Дефо описує вулиці, будинки жителів чумного Лондона. Автор щосили намагався домогтися ефекту не просто правдоподібності, а скоріше присутності. Хоча самому письменнику в рік епідемії було лише п'ять.
Александр Пушкін, "Бенкет під час чуми"
До чуми в Лондоні 1665 року звертався і російський класик. 1830-му Пушкін опинився відрізаним від світу в селі Велике Болдіно біля Нижнього Новгорода. В Росії оголосили карантин через епідемію холери. Драма "Бенкет під час чуми" по суті переклад фрагмента з п'єси шотландського поета Джона Вільсона "Чумне місто" про лондонців, які незважаючи на епідемію накривають стіл на вулиці, починають бенкетувати і сумувати.
Джек Лондон, "Червона чума"
У 1912 році класик американської літератури випустив роман про те, як в 2013 -му людство майже повністю вимерло від невідомої хвороби. Проявлялася так: на шкірі з'являлася червона висипка, потім починалися судоми, потім відбувалося оніміння кінцівок, і за годину людина помирала. Тіла загиблих від вірусу розкладалися так само швидко, що дозволило заразі поширитися з величезною швидкістю і вбити майже все людство. Вижили лише кілька сотень. Й вони повернулися до первісного способу життя печерних людей.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Незабаром вийде найінтимніша книга Жадана
Альбер Камю, "Чума"
У романі Камю описується вигадана історія про епідемію чуми в алжирському місті Оран. Автор показує, яким чином жителям вдається пережити цей час. Роман "Чума" вперше видали 1947-го. Дія відбувається в теперішньому для читачів часі, хоча за основу сюжету письменник узяв епідемію холери 1849 року, що вбила 1817 жителів Орану.
Сам Альбер Камю підкреслював, що його роман слід читати суто метафорично. Що його чума - це алегорія зла фашизму. І більш широко - будь-якого зла, яке сягнуло світових масштабів, абсурдності буття і безглуздою загибелі від непередбачуваною трагічну випадковість.
Річард Меттісон, "Я — легенда"
Книжка написана ще у 1954 році і стала легендарною, фактично породивши жанр постапокаліпсису. 2007-го за романом "Я — легенда" зняли фільму з Віллом Смітом в головній ролі.
За сюжетом невідомий вірус спричинив зомбі-апокаліпсис. Усі перетворились на страшних агресивних істот. Головний герой — єдиний, хто лишився людиною. Він вбиває колишніх людей, перетворених вірусом на потвор. А ще — розробляє вакцину, яка могла б повернути все, як було до епідемії.
Річард Престон, "Епідемія. Справжня і страшна історія поширення вірусу Ебола "
Все описане в цій книзі, включно іменами пацієнтів, - правда. Річард Престон - науковий журналіст, постійний автор журналу New York Times. Він єдиний не лікар, який отримав нагороду CDC "Чемпіон щодо запобігання". В праці "Епідемія. Справжня і страшна історія поширення вірусу Ебола "розповідає про те, як з 1967-го по 1993 рік вчені боролися зі смертельною африканською лихоманкою.
Стівен Кінг, "Протистояння"
Майстер припущень Стівен Кінг пофантазував, що буде, якщо з секретної лабораторії міністерства оборони США через трагічну випадковість випустять летальний штам грипу, що розроблявся як біологічна зброя. Ті хто лишилися живими створили зовсім іншу модель суспільства. 1994-го за "Протистояння" зняли міні-серіал.
Жозе Сарамаго, "Сліпота"
Жителів умовного міста N одного за іншим вражає сліпота. Причому, ця недуга заразна. Щоб обмежити епідемію, влада закриває хворих в порожньому крилі психіатричної лікарні під озброєною охороною. Разом з хворими в карантинному корпусі опиняється одна зряча: дружина лікаря-окуліста прикинулася сліпою, щоб піти за чоловіком. Читати роман слід метафорично. Автор отримав Нобелівську премію з літератури, а його роман"Сліпота" екранізували у 2008 році.
Дін Кунц, "Очі темряви".
Один користувач Твіттера помітив, що в романі 1981 року згадується смертельний вірус "Ухань-400", розроблений в однойменному китайському місті. Дивний збіг із джерелом походження коронавірусу викликав фурор.
Згодом один із американських сайтів з'ясував, що в перших накладах книжки вірус називався "Горкі-400" і був розроблений не в Китаї, а в Росії. В який момент сталась підміна і чому — у видавництві не розповідають.
Христина Еванс рік тому втратила 12-ти річного сина Денні. Хлопець разом із товаришами загинув у поході за таємничих обставин. Жінка не до кінця вірить у смерть сина. Зі своїм другом адвокатом знаходить Денні в таємній лабораторії. У хлопця виявився імунітет проти смертельного вірусу, який уряд намагався використати як біологічну зброю. Христина намагається звільнити сина від незаконних дослідів, за сюжетом.
Кормак МакКарті, "Дорога"
У романі світ винищило стихійне лихо. Посеред зруйнованого міста лишились живими тільки головний герой з сином та декілька груп здичавілих людей, які нападають на інших. Хлопець із батьком вирушають на пошуки більш придатних до життя місць.
Роман отримав британську Премію пам'яті Джеймса Тейта Блека та американську Пулітцерівську премію. 2009Го вийшов фільм-екранізація режисера Джона Гіллкоута. Ролі батька і сина зіграли Вігго Мортенсен і Коді Сміт-МакФі.
Франк Тильє, "Пандемія".
Спалах сезонного грипу в Парижі виявляється чимось серйозніше. Більш того, вірус не природного походження, а спеціально виведений в лабораторії. Франк Тильє схрестив жанр роману-апокаліпсису з детективом. Його грип - теж не просто вірус, а метафора всього поганого, що існує в світі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Віртуальні тури по світових музеях урізноманітнять дні на карантині
Читаю зараз захоплюючу і актуальну книгу Соні Шах "Пандемія" про віруси і їх мутації з найдавніших часів і до пташиного грипу і ось це все. Гаряче рекомендую, заходить не гірше фільму "Зараження" Стівена Содерберга, - пише у Facebook історикиня моди, стилістка Зоя Звиняцьківська.
- У книзі часто описується новітня історія холери, як хвороби добре вивченої з відмінною документацією - не тільки медичною, а й соціальною. І ось тут стає особливо цікаво.
Отже, в XIX столітті все ще вважалося, що холерою заражаються через "міазми", тобто випаровування - стара добра теорія Гіппократа. Ідея того, що люди заражаються тому, що п'ють брудну воду, відміталася як ідіотська. Такою ж ідіотською вважалася ідея лікування холери за допомогою введення в організм солоної води, що заповнює втрати рідини. А тепер стежимо за датами.
У 1830-х тюремний лікар Стівенс успішно лікував солоною водою арештантів лондонської в'язниці під час холери 1832 року. Він провів публічний експеримент, запросивши медичних світил того часу і на їх очах вилікував за тиждень 200 осіб. Світила в один голос заявили, що всі хворі "симулювали холеру", а зовсім не хворіли на неї. Редактора медичних журналів знущалися над "засолкою хворих" Стівенсом ще в 1874 (!) році - і природно, ніхто людей цим методом не лікував.
У 1850-ті інший лондонський лікар, Джон Сноу, встановив зв'язок холери із зараженою водою в міських колонках. Він вимагав очистити питну воду в місті, за що авторитетний медичний журнал The Lancet буквально підняв його на сміх. При цьому ідея реконструкції каналізації лобіювалася міськими активістами з 1842 року, просто тому, що вода дійсно виглядала погано. Але їм не вдавалося переконати владу.
Тільки в 1858 році, коли на місто впала аномальна спека, Темза обміліла і у відкриті вікна парламенту вдарила нестерпний сморід, було прийнято рішення побудувати нову каналізацію - не з санітарних міркувань, а тому, що парламентаріям ставало погано на засіданнях. До 1875 року вона була побудована і холера в Лондоні більше не з'являлася. Коли люди нарешті погодилися лікувати хворих фізрозчином, який їм реально допомагає, я ще не дочитала, але точно пізніше 1875 року. Нагадую, правильні ідеї щодо сольового розчину і були доведені на початку 1830-х.
Цей пост я присвячую своєму нетерпінню конкретно, реформу освіти в Україні взагалі і всім громадським активістам і реформаторам адресно"
2 
4880
Коментарі