Ексклюзиви
Понеділок, 19 квітня 2021 16:53

Центри психологічної підтримки допомагають дітям, які втратили батьків

Смуток - це не те, що треба пережити. А те, з чим потрібно навчитися жити.

Про це каже данська режисерка Катріне Філп. Зняла фільм "Щось прекрасне лишилося позаду" про організацію "Добре горе" в американському штаті Нью-Джерсі. Створює центри психологічної підтримки. Працюють з дітьми, які нещодавно втратили когось із батьків або обох.

Стрічка зображує, як "Добре горе" допомагає навчитися говорити про смерть і впоратися з емоціями від пережитого.

Постановниця представила стрічку на 18-му Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA. Проходив у форматі онлайн.

Автор: facebook.com
  Документальний фільм "Щось прекрасне лишилося позаду" спільного виробництва Данії та США показує, як в американському консультаційному центрі "Добре горе" допомагають дітям, у яких нещодавно померли батьки чи близькі, впоратися з досвідом втрати
Документальний фільм "Щось прекрасне лишилося позаду" спільного виробництва Данії та США показує, як в американському консультаційному центрі "Добре горе" допомагають дітям, у яких нещодавно померли батьки чи близькі, впоратися з досвідом втрати

Коли вирішили зробити кіно на цю тему?

– Усе почалося з того, що наблизилася до ситуації, коли могла втратити сестру. Я спостерігала безпомічність своїх близьких, які залишалися біля неї, коли вона боролася за життя. На щастя, сестрі вдалося вижити, але це вплинуло на всю нашу родину.

Тоді захотіла дослідити цю тему. Було цікаво, як діти переживають смуток і горе. Подумала, що було би прекрасно послухати, наскільки вони можуть бути відкритими до різних питань. І так само дорослі навколо. Ця ідея захопила мене.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли вакцини немає, держава порушує угоду із суспільством

Кілька років потому мої продюсери почули. Ми почали шукати, дізнаватися. Знайшли місцину "Добре горе" у Нью-Джерсі, директор якої одразу запросив нас знімати. Почали вже за два тижні.

У фільмі немає оповіді у кадрі чи за кадром. А коли говорять дорослі, то звертаються не до аудиторії, а до дітей у центрі. Чому обрали саме такий підхід?

– Ми не звертаємося до глядача, не залучаємо експертів для пояснення етапів переживання смутку. Просто вислуховуємо дітей. Вони фантастично сильні. Розглядаємо смуток з їхньої точки зору – від самого початку вважали, що так робити правильно. Передаємо їхнє сприйняття. У них багато мудрості та стійкості, якої ми, дорослі, могли би повчитися.

У "Добре горе" приходять, аби переживати печаль, травматичний досвід разом. Спілкуються на групових зустрічах. Дають волю своєму розпачу. Можуть покричати або погратися. Наприклад, у кімнаті з кінетичним піском, якого приємно торкатися й ліпити з нього фігури й будівлі. Гра – взагалі прекрасний спосіб, завдяки якому діти виходять зі свого смутку.

Автор: facebook.com
  Режисерка Катріне Філп закінчила Національну кіношколу Данії 2009 року з документальним коротким метром "Книга Мірі". 2014-го отримала Приз глядацьких симпатій на Американському фестивалі документального кіно за свій дебютний повний метр "Танцюй для мене". Того ж року стала співзасновницею продюсерської компанії Good Company Pictures. Торік стрічка Катріне Філп "Щось прекрасне лишилося позаду" здобула Приз головного журі за повнометражний документальний фільм на фестивалі SXSW у США
Режисерка Катріне Філп закінчила Національну кіношколу Данії 2009 року з документальним коротким метром "Книга Мірі". 2014-го отримала Приз глядацьких симпатій на Американському фестивалі документального кіно за свій дебютний повний метр "Танцюй для мене". Того ж року стала співзасновницею продюсерської компанії Good Company Pictures. Торік стрічка Катріне Філп "Щось прекрасне лишилося позаду" здобула Приз головного журі за повнометражний документальний фільм на фестивалі SXSW у США

Як вдалося досягти, щоб діти звикнули до камери, до вашої присутності?

– Родини наших героїв швидко почали відчувати комфорт поруч із нами. Довіра - в такому випадку найважливіше. Бо камера могла бути додатковим тиском. Ніколи не знаєш, коли можеш просто відчинити двері й запустити знімальну групу. Робота над документалістикою – це як танок. Невідомо, як герої будуть поводитися і як вам реагувати наступної миті. Треба просто відчути їхній стан, атмосферу у приміщенні центру. Ми знали, коли треба вимкнути камеру.

Які були особливості зйомок?

– Фільмували протягом року з перервами. На зйомки літала з іншого боку Атлантичного океану. Протягом останнього місяця взагалі переїхала з Копенгагена до Нью-Джерсі на тимчасове проживання разом із чоловіком і двома дітьми.

Ми перестали бути просто знімальною групою. Відчували себе друзями. За кілька днів діти з "Доброго горя" звикли до нашої присутності, знайшли з нами спільну мову. Особливо з моїм чоловіком. Він втратив матір, ще коли був маленький. Тож також повзав по підлозі разом із дітлашнею.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Донбас можна показати так, що буде схожий на Сирію

Під час зйомок несподівано помер мій батько. Це була значна втрата для мене. Тож стала ніби частиною спільноти "Доброго горя". Це була терапія. Я визнала, що нормально - переживати горе. А також радіти, що пощастило все життя прожити з батьком. Не всі мають таку можливість.

Автор: facebook.com
  Фільм "Щось прекрасне лишилося позаду" показали у центральній програмі "Повне одужання" 18-го кінофестивалю Docudays UA. Присвячений роботі організації "Добре горе" у Нью-Джерсі. Пропонують цілісний підхід до жалоби. Вчать дітей, як упоратись із горем і прожити сум зі сміливістю, щирістю, гумором та любов’ю
Фільм "Щось прекрасне лишилося позаду" показали у центральній програмі "Повне одужання" 18-го кінофестивалю Docudays UA. Присвячений роботі організації "Добре горе" у Нью-Джерсі. Пропонують цілісний підхід до жалоби. Вчать дітей, як упоратись із горем і прожити сум зі сміливістю, щирістю, гумором та любов’ю

Чи відчуваєте, що стрічка змінила вас особисто?

– Так. Мене надихнули діти з "Доброго горя". Навчили стійкості.

Також я бачила, як вони співіснують і переживають подібну кризу втрати. Але можуть швидко входити і виходити з почуттів. В одну мить щасливі й задоволені, а в іншу можуть бути сумними. Це дуже чисті, справжні почуття. Горе схоже на хвилі. Іноді ви нагорі, а іноді в розпачі. До того ж смуток відрізняється у кожної людини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Німець врятував карпатських буйволів

Ми створювали фільм, щоб траур перестав бути темою табу. Щоб про це могли відкрито говорити. Ділитися своїми почуттями й емоціями, не боятися розмов про смерть. Я гадаю, що діти якраз нам показують, як треба реагувати на втрату близької людини.

Насправді йдеться про продовження життя. Смуток – це не те, що треба пережити. А те, з чим потрібно навчитися жити. Адже залишиться назавжди. Організація не вчить виключно впоратися з горем. А об'єднує людей, які мають схожий досвід, допомагає знайти взаємозв'язок.

Ми не обговорюємо подібні питання в нашій країні. Тема досі вважається некультурною, через неї люди почуваються незручно. Чи відчували подібне у себе на батьківщині? Для вас це спосіб якраз вирішити проблему?

– Робили стрічку в США, тому що у них є цілі організації, які займаються цією проблемою. Пропонують різні підходи, як впоратися з горем.

А у Данії насправді не завжди говорять про глибокі почуття. Або роблять це приватно, закрито. Мені здається, це притаманно багатьом країнам. Важко проговорювати звичайні, зрозумілі, хоч і важкі емоції.

Завдяки кіно хотіла подолати цю проблему. Коли зустрічаємо людей, які когось втратили – здатні краще й легше обговорювати це. Так можемо допомогти одне одному, підтримати словом, емпатією. А під час пандемії є особливе відчуття спільності, єдності. Певним чином зараз весь світ у смутку. І треба віднайти взаємозв'язок. Це те, що робить нас людьми.

Стрічка відображає, як нам треба впоратися з таким сповненим стресу періодом у нашому житті. Це мандрівка, що виліковує.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кінь-волонтер допомагає тваринам і людям на фронті

18-й Docudays UA тривав 26 березня до 4 квітня. Цьогорічний фестиваль присвятили праву людини на здоров'я. Тема - "Повне одужання". Презентували 105 стрічок із понад 30 країн. Провели 36 трансляцій бесід із кінематографістами та правозахисниками.

У міжнародному конкурсі Docu/Світ перемогла картина "Приборкання саду" грузинської режисерки Саломе Джаші. Розповідає про хобі колишнього прем'єр-міністра Грузії, мільярдера Бідзіни Іванішвілі. З 2016-го збирає столітні дерева, що ростуть вздовж узбережжя країни. Їх викопують і перевозять у сад можновладця, припинають залізними тросами.

Більшість екранного часу займає перевезення бука вагою понад 1 тис. т. Дерево обкопують, обшивають дошками, вантажать на платформу, буксирують двома тягачами. Потім переносять на баржу, везуть морем, перекидають на пірс.

Головну нагороду національного конкурсу Docu/Україна отримала "Земля Івана" Андрія Лисецького про одного з останніх народних художників України Івана Приходька із села Дударків Бориспільського району Київщини. Малює звірів і птахів, козаків, янголят, орнаменти. Робить дерев'яні іграшки. Співає і танцює, проводить ритуали.

Приз глядацьких симпатій дістався французькій постановниці Елеонор Вебер. В основу фільму "А ночі вже більше не буде" поклала архівні відео американських і французьких військових в Афганістані, Іраку, Сирії.

Лауреати отримали по $1 тис.

Зараз ви читаєте новину «Центри психологічної підтримки допомагають дітям, які втратили батьків». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 97
Голосування Який найцікавіший музичний альбом українських виконавців початку 2021 року?
  • Святослав Вакарчук - "Оранжерея"
  • Джамала - "Ми"
  • Kalush - Hotin
  • Dakh Daughters - Make Up
  • Курган - "Квантовий Суржик"
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути