"Я кілька хвилин був у німецькому полоні. Де моя зірка героя?" - Жулинський пише нову книгу

Директор інститут Микола Жулинський на "Книжковому арсеналі" купив вісім книжок та витратив усі гроші за півгодини.

"Я кілька хвилин був у німецькому полоні. Де моя зірка героя?", - жартома б'є себе у груди директор Інституту літератури Микола Жулинський. На стенді видавництва "Темпора" гортає книжки про Другу світову війну. Він прийшов на відкриття фестивалю "Книжковий Арсенал". За півгодини перебування тут встиг купити вісім книжок. У прозорих пакетах видно збірку Ліни Костенко "Мадонна перехресть", детектив польського автора Марека Краєвського, пару дитячих книжок. Микола Григорович зізнається, що вже встиг витратити усі гроші з гаманця, тому більше нічого не купує.

"Цікавлюся такою літературою, бо поволі працюю над книжкою "Моя Друга світова", - розповідає Жулинський. - Мій батько кілька разів був у німецькому полоні. Вперше потрапив туди 1941-го, вдруге - 1943-го. Він був у Освенцімі. Пізніше цей табір ми відвідали разом. Навіть знайшли нари, де батько лежав. Усе мені розказував, потім я написав про нього книжку. Батько прожив сто з половиною років".

72-річний Микола Жулинський народився у Рівненській області. 1943-го його село Новосілки оточили німці.

"Мені було 2,5 роки. Розшукували тих, хто був в УПА. У німецькій поліції служили поляки. Вони були особливо жорстокі до українців. Люди ховалися. Батько зі мною на руках затаївся біля річки у глиняниках. Поліцаї з собаками витягли нас. Привели у село. Зібрали людей до купи, поставили на коліна, потім завантажили і повезли. Німець сказав, щоб батько мене опустив на землю. Я пішов додому. Ліг на кожусі у клуні і заснув. Потім мене мати сварила, чому я батька відпустив. Казала, треба було тримати його за шию, то може німці б змилувалися. Так я кілька хвилин провів у полоні. Про це буде у майбутній книжці".

Книжки розповідатиме про Волинь під час війни. Автор будує сюжет на основі історії свого власного села.

"Хочу зробити таку книжку, щоб її жанр неможливо було визначити. Це історичне дослідження, розповіді живих зараз людей і тих, кого давно немає. Залишилися тільки їхні могили на кладовищі і я від їхнього імені розповідаю їхні історії, які сам чув від живих. Це буде стилізація розповідей. Додаю художні новели. Хочу створити колаж, щоб читач не зрозумів, де документальна інформація, а де вигадка. Коли допишу, не знаю. Я постійно зайнятий різними справами. Як маю вільний час на вихідних, то робота над книжкою для мене як віддушина".