У столичному "Українському домі" триває мистецький проект "Медіазалежність. Українська версія".
Показують твори 25 сучасних художників.
— У середині ХІХ століття винайшли фотографію. Потім кіно і погляд людей на світ змінився. Бачать довколишнє наче через об'єктив. Це називається постмедійність, — розповідає кураторка виставки Вікторія Бурлака, 45 років. — А медіазалежність про те, що художники використовують фото й кіно як інструменти для творів. Наприклад, специфічність світлин переносять на живопис. Чи навпаки, на знімках використовують композицію і сюжети з картин.
— Для виставки обрала роботи визнаних класиків, молодих митців і початківців, — продовжує Вікторія Бурлака. — Серед класиків — Олександр Гнилицький, який помер 2009-го. В художника дуже особлива естетика. Міг намалювати жовту штору, і вона викликала захоплення. Його живопис реалістичний, але і нереальний одночасно. Немає фотографічної чіткості. Переробляв буденність у заворожуючих, навіть чарівних образах.
Арсен Савадов у середині 1990-х робив скандальні фотопроекти. Як "Донбас-шоколад", де одягнув шахтарів у балетні пачки. На виставці показуємо його нові живописні роботи. Дуже спонтанні та сюрреалістичні.
Багато експериментів є в Олега Тістола. На картинах — диктори різних каналів із перекошеними обличчями. Думала, художник їх ненавидить. Тістол пояснив, що нічого особистого немає. Знімав фотоапаратом на плівку, випадкові кадри з екрану телевізора. Потім друкував знімки, а по них писав картини.
Першим твором на виставці є тривимірна інсталяція Степана Рябченка "Електронні вітри". Демонструється на круглому екрані, 10 м у діаметрі, що висить над центральним атріумом.
— Хотів зобразити вітер. Це ефемерний стан, що не має матерії. Як би він виглядав у віртуальному просторі, — каже Степан Рябченко, 32 роки. — У різних народів є міфи про вітри. Взяв давньогрецькі. Де є чотири брати: Борей, Зефір, Нот і Евр. Разом утворюють Розу вітрів. Вивчав історію кожного брата. Інтуїтивно створював його образ, кольори, динаміку.
Одеський художник 49-річний Ігор Гусєв у своїх картинах використовує глітч-ефект, розмиває зображення:
— Це символізує стрибок крізь час, телевізійні образи з нашої голови. Показує хиткість уявлення про реальність, — говорить Гусєв. — Переважно тут мої враження від історичних фільмів. Є дві роботи з проекту "Трансмузеум", що робив для Одеського художнього музею. В експозиції замінив оригінали Брюллова та Кіпренського своїми картинами. Нагадують їхні роботи, але з глітч-ефектом. У глядачів був шок.
2 
35413
Коментарі