Задніпровський ховав шанувальників у туалетах

— Діти, ваша мама прийшла! — відчиняє двері гримерки актор столичного Театру ім. Франка 58-річний Олександр Задніпровський.

— Помогите! Атакуют! — кричить його колега 37-річний Олексій Зубков із джойстиком у руках перед телевізором. Грає навстоячки у футбол на відеоприставці.

— Діти не дають удома, то хоч тут пограються, — сміється Задніпровський. Уздовж стін стоять гримерні столики з великими дзеркалами. Посеред кімнати — старе крісло. У ньому розвалився актор 24-річний Володимир Абазопуло-молодший. Спостерігає за грою Олексія Зубкова.

— Після вистави завжди йду з театру останній, — каже Олександр Михайлович. — Посиджу, подумаю за гримерним столиком і повільно розгримовуюся. Залишаюся з тінями своїх предків — батьки теж працювали в цьому театрі. Не хочу приходити додому, граючи Гамлета.

За лаштунки до актора часто пробиралися шанувальники.

— Бувало, не міг попросити квитки в адміністратора, бо всі були продані. Тоді проводив друзів до театру ще вдень. Вони ховалися в туалеті. Сиділи там до вистави, щоб потім подивитися її стоячи.

Олександр Задніпровський знімається в пародійному шоу "Велика різниця".

— На проекті рахують кожну секунду. Маю прийти й одразу дати результат. На комп'ютері мені вмикають відео з героєм, намагаюся повторити його поведінку, пластику. Але з почуттям гумору треба народитися. Деякі актори не можуть одягти маску Путіна, хоча вигаданого Гамлета зіграють неперевершено.

Я виріс у театрі. Акторів знаю не тільки на сцені. Бачив, як вони кашляють чи сякаються. Вбирав усе, як губка. Малим ходив по гримерках і показував — за животи хапалися. Після інституту почав робити в театрі капусники. Як на війні розстрільна, так у нас склалася вітальна команда. Досі їздимо з Богданом Ступкою у Львівський театр Марії Заньковецької. Заньківчани нас уже бояться, бо завжди підколюємо їх. Колись написав пісню на музику з мюзиклу "Нотр-Дам де Парі". Там були слова: "Чортами в пеклі ще не зроблено казан, де будуть смажити франківці заньківчан". Наприкінці на словах "франківці серце віддадуть за заньківчан" ми ставали навколішки й ніби витягували з грудей серце. Львів'яни плакали.

×