24 автори написали статті та есеї про художницю Катерину Білокур до збірки "Філософія мовчазного бунту". Серед них художник Тіберій Сільваші, мистецтвознавець Дмитро Горбачов і письменниця Оксана Забужко. Книжка вийшла в столичному видавництві "Стилос".
— Історія художниці — повтор долі Шевченка. Але її кріпацтво колгоспне і радянське, — каже Оксана Забужко, 51 рік. — У 1980-х у журналі "Вітчизна" надрукували листи Білокур. У тодішньому паршивому літературному радянському середовищі з'явився щирий і обпікаючий людський голос. Він крім художнього дару Білокур підтвердив талант літературний. У листах писала: "Я зараз не художник, а Попелюшка".
Письменниця каже, що якби Білокур свого часу отримала професійну освіту, художницю розстріляли б.
— У кінці 1940-х вона потрапила в нішу народного малярства, де її рубрикували як колгоспницю. Своїми роботами мусила демонструвати щасливе життя українських колгоспників. Того покоління, що вийшло із села, щоб ніколи про те село не згадувати.
Книжку видали накладом 1 тис. примірників. Упорядкували її до 110-річчя від народження художниці, яке відзначали торік. Коштує 80 грн.
— До Миргородського керамічного технікуму Білокур не вступила, бо не мала диплома про семирічну освіту. Малюнків навіть не дивилися, — розповідає після презентації книжки бібліотекар Галина Іванівна, 54 роки. — До школи не ходила, бо родина була бідна. Вирішили, не треба, дівчина вже вміє читати. Коли її картини показали на паризькій міжнародній виставці, Пабло Пікассо сказав: "Якби в нас була такого рівня художниця, ми змусили б заговорити про неї ввесь світ".
Коментарі