— Львів нагадував Лас-Вегас на початку минулого століття. Це було місто розваг, кнайп, борделів, — каже співак Віктор Морозов, 63 роки. На Днях Львова в Києві з гуртом "Батяр-бенд" він представив третій альбом львівського довоєнного міського фольклору.
— Батяри з одного боку були волоцюгами і хуліганами. А з другого — дуже елегантними хлопами зі львівських передмість, — розповідає львівський поет Андрій Панчишин, 54 роки. Став автором стилізованих текстів.
Відроджувати батярську культуру Панчишин, Морозов і Винничук почали наприкінці 1980-х у театрі "Не журись!".
— Сам я — з Кременця, у Львові вчився в університеті, — згадує Морозов своє перше знайомство з батярами. — Комендантшою нашого гуртожитку була така собі пані Зося. Студенти часто любили підпоїти її й понадривати животи з розповідей про старий Львів. Потім лише дізнався, що вона була правдива батярка. Треба буде використати якусь з її історій для нової пісні. Наприклад, був у Львові відомий персонаж Вацек Трамвайник. Коло резиденції губернатора він мав ломом переводити трамвайні рейки. А ще мав росту 1,45 сантиметра — як дитинка. Ставав коло кущів у темряві й починав тоненьким голоском плакати. Якась сердобольна перехожа питала: "Що з тобою, хлопчику?". "Дуже хочу пісяти, а не можу штани зняти, руці змерзли". Вона допомогала їх зняти — а там було все в порядку. У цю мить з реготом із кущів вивалювався натовп, який зібрався на то все подивитися і навіть платили за ту витівку Вацеку гроші.
5 
1
Коментарі